Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів Беха М.О., Кульбаби В.М.,

з участю прокурора Парусова А.М.

розглянула в судовому засіданні 25 липня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року щодо ОСОБА_2

Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2012 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено та призначено покарання за ч. 4 ст. 190 КК України 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено обов'язок не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації.

Постановлено зарахувати ОСОБА_2 в строк відбування покарання перебування під вартою з 01.09.2009 року по 24.11.2009 року.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду на користь ОСОБА_1 в розмірі 167500 грн., ОСОБА_3 - 12 000 грн., ОСОБА_4 - 45 000 грн., ОСОБА_5 - 12 000 грн., ОСОБА_6 - 96 000 грн., ОСОБА_7 - 4 000 грн., ОСОБА_8 - 8 000 грн., ОСОБА_9 - 4 000 грн., ОСОБА_10 - 12 200 грн., ОСОБА_11 - 6 000 грн., ОСОБА_12 і ОСОБА_13 - 128 600 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 - 5 000 грн., ОСОБА_12 і ОСОБА_13 - 5 000 грн., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 по 1 000 грн. кожному.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2012 року залишено без зміни.

ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він в період із січня 2007 року по жовтень 2008 року, достовірно знаючи про свою фінансову неспроможність, діючи з умислом, направленим на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_13 і ОСОБА_12, під вигаданими приводом будівництва торгівельного комплексу, надання торгівельних місць і придбання майна для зайняття підприємницькою діяльністю, з обіцянкою в подальшому повернути борг, шляхом обману заволодів грошовими коштами потерпілих на загальну суму 556 146 грн., що є особливо великим розміром.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку та ухвали суду у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, направлення справи на новий судовий розгляд. Вважає, що суд без достатніх підстав призначив засудженому ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Стверджує, що суд задовольнив його цивільний позов лише частково, необґрунтовано знизив відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, на зазначені порушення уваги не звернув та помилку місцевого суду не виправив.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора, який не підтримав скаргу потерпілого ОСОБА_1, а судові рішення просив залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину та юридична кваліфікація його дій не оспорюються у касаційній скарзі потерпілого.

Доводи скарги потерпілого ОСОБА_1 про неправильність застосування судом ст. 75 КК України, що призвело до призначення засудженому м'якого покарання необґрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 квітня 2011 року ОСОБА_2 було засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки передбачені пунктами 2-4 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2011 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_17 залишено без задоволення, а кримінальну справу щодо ОСОБА_2 направлено на додаткове розслідування.

При цьому суд касаційної інстанції не дійшов висновку про м'якість призначеного покарання чи про необхідність застосування більш тяжкого закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 375 КК України при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

При новому досудовому розслідуванні не було встановлено, що ОСОБА_2 вчинив більш тяжкий злочин, не збільшено об'єм пред'явленого обвинувачення.

За таких обставин, в силу вимог ч. 2 ст. 375 КПК України 1960 року та відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , міськрайонний суд при новому розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_2 був позбавлений права посилити покарання засудженому.

Доводи потерпілого ОСОБА_1 про необґрунтоване зменшення судом відшкодування моральної шкоди на його користь, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до роз'яснень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Приймаючи рішення про часткове задоволення вимог потерпілого ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, місцевий суд належним чином мотивував своє рішення, з яким погодився апеляційний суд перевіряючи справу за апеляційною скаргою потерпілого.

Тому доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Вважати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, м'яким, з урахуванням наведених мотивів підстав немає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, то касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4025-17) , колегія суддів,

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2013 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.