5-3515км13 Про незаконне виготовлення, зберігання з метою збуту та збут психотропної речовини, а також надання приміщення для незаконного вживання психотропної речовини, скоєне за попередньою змовою групою осіб - 23.07.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Указаним вироком засуджено:

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Києва (АДРЕСА_1), громадянина України, судимого за вироком від 03 грудня 2010 року за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю один рік,

до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк три роки шість місяців з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 317 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк три роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки сім місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженку та мешканку м. Києва (АДРЕСА_1), громадянку України, таку, що не має судимості,

до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк три роки з конфіскацією майна, яке є її власністю, крім 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, що належить їй на праві приватної власності; за ч. 2 ст. 317 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк два роки шість місяців з конфіскацією майна, яке є її власністю, крім 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, що належить їй на праві приватної власності.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією майна, яке є її власністю, крім 1/3 частини квартири АДРЕСА_2, що належить їй на праві приватної власності.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

За вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони за попередньою змовою групою осіб вчинили незаконне виготовлення, зберігання з метою збуту та збут психотропної речовини - метамфетаміну (ОСОБА_1 як особа, що раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК) та надали приміщення для незаконного вживання вказаної психотропної речовини групою осіб за наступних обставин.

25 лютого 2011 року в період з 17.00 до 21.00 год. ОСОБА_1 за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_1 з метою виготовлення метамфетаміну вступив у попередню змову з ОСОБА_2, після чого незаконно виготовив для спільного вживання з нею цю психотропну речовину. Потім вони надали ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приміщення квартири для незаконного вживання метамфетаміну, частину якого збули цим особам, а потім спільно з ними вжили. Решту метамфетаміну загальною вагою 0,0322 г ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжили незаконно зберігати у вказаній квартирі без мети збуту.

У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду змінити у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та виключити призначене засудженим покарання у виді конфіскації майна, оскільки вони вчинили злочини за відсутності корисливого мотиву, а тому додаткове покарання цього виду не могло бути їм призначено в силу ч. 2 ст. 59 КК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в їх учиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року колегією суддів не перевірялись, оскільки законність та обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувались. Також не оскаржено правильності призначення засудженим за вказаними складами злочинів основного покарання.

Разом з тим, призначаючи засудженим додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд не дотримався загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК, неправильно застосував кримінальний закон та порушив вимоги кримінально-процесуального закону.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 КК суд має призначати покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 59 КК передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

У вироку суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили злочини, передбачені за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК, за відсутності корисливих мотивів.

У такому разі, на думку колегії суддів, додаткове покарання у виді конфіскації майна засуджених не могло бути призначене.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України суд при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК (2341-14) , а й ті норми Загальної частини КК (2341-14) , в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також інші питання, пов'язані з призначенням покарання, що здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, у тому числі й тих положень, що передбачені ч. 2 ст. 59 КК.

Відповідно до цих положень, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини тощо. Якщо санкцією відповідної статті КК передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, але злочин вчинено не з корисливих мотивів, то таке додаткове покарання не може бути застосовано. У цьому випадку повинна мати пріоритет у застосуванні норма Загальної частини КК (2341-14) , а саме - ч. 2 ст. 59 КК (постанова Верховного Суду України від 4 квітня 2011 р., справа № 1кс11; постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 р., справа № 5 кс11).

Цей висновок Верховного Суду України (обов'язковий для всіх судів України) не враховував місцевий суд при постановленні вироку щодо засуджених, чим порушив вимоги ч. 5 ст. 324, ч. 1 ст. 400-25 КПК 1960 року.

Таким чином, згідно зі ст. 398 КПК 1960 року вирок місцевого суду підлягає зміні шляхом виключення на підставі ч. 2 ст. 59 КК призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 317 КК і за сукупністю цих злочинів додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змінити: виключити на підставі ч. 2 ст. 59 КК призначення їм за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 317 КК і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Вважати їх засудженими:

ОСОБА_1 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк три роки шість місяців, за ч. 2 ст. 317 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк три роки, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК - на строк три роки шість місяців.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки сім місяців;

ОСОБА_2 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк три роки, за ч. 2 ст. 317 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк два роки шість місяців, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК остаточно визначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.