Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С.М.,

суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2013 року.

Указаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК - на строк три роки, за ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк чотири роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупність злочинів остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на судові рішення щодо яких касаційні скарги не подано.

Постановлено стягнути у рахунок відшкодування матеріальної шкоди солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та законного представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 12 600 грн та солідарно з ОСОБА_1 й ОСОБА_5 - 761 грн.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні крадіжок за таких обставин.

27 жовтня 2011 року близько 03.00 год. він за попередньою змовою з ОСОБА_2 проник на огороджену територію домоволодіння по АДРЕСА_2, потім через незачинені вхідні двері проник в приміщення гаража ОСОБА_7, звідки таємно викрав майно останнього на суму 882 грн.

05 лютого 2012 року близько 18.00 год. ОСОБА_1 за попередньою змовою з неповнолітнім ОСОБА_3 проник в гараж ОСОБА_6 по АДРЕСА_3, звідки таємно викрав майно потерпілого на суму 761 грн.

17 лютого 2012 року близько 20.00 год. ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_2 знову проник до гаража ОСОБА_6, звідки таємно викрав майно потерпілого у великих розмірах на суму 194 815,12 грн.

У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи доведеності винуватості і правильності кваліфікації його дій, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного змінити та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, посилаючись при цьому на позитивні дані про свою особу, матеріальне та сімейне становище, які, на його думку, пом'якшують покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_1 в їх учиненні, кримінально-правова оцінка діянь за частинами 3, 4 ст. 185 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року колегією суддів не перевірялись, оскільки законність та обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Доводи засудженого про суворість призначеного покарання і про можливість його пом'якшення зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є безпідставними, тому що покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, вчиненому й особі засудженого.

Місцевий суд при цьому врахував усі пом'якшуючі покарання обставини і дані про особу засудженого, які позитивно його характеризують, з якими останній пов'язує свої касаційні вимоги, адже призначив покарання за ч. 4 ст. 185 КК більш м'яке, ніж передбачено законом, з застосуванням положень ст. 69 КК.

Разом із тим, суд правильно врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, які є тяжкими.

Тому за таких обставин слід визнати, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а підстави для пом'якшення покарання чи звільнення від його відбування відсутні.

Усі ці доводи про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, за апеляцією засудженого ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування у своїй ухвалі навів відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року.

З огляду на таке, на думку колегії суддів, касаційну скаргу не може бути задоволено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.