5-3502км13 Про заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), скоєне повторно, що завдало шкоди ВАТ в особливо великому розмірі - 23.07.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 липня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, захисника та засудженого на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 13 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 25 грудня 2012 року.

Указаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця сел. Кирилівки Акимівського району Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 КК - на строк два роки, за ч. 3 ст. 190 КК - на строк п'ять років, за ч. 4 ст. 190 КК - на строк сім років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ОСОБА_2 126 000 грн, ОСОБА_3 - 349 600 грн, ОСОБА_4 - 33 440 грн, ОСОБА_5 - 395 200 грн, ОСОБА_6 - 78 000 грн, ВАТ "Сведбанк" - 64 821,14 грн, АКБ "Імексбанк" - 2 771 529,09 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

За вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він в період з 06 січня 2005 року по 01 серпня 2008 року у м. Севастополі заволодів чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) повторно, завдавши шкоди ВАТ "Сведбанк" на суму 25 250 грн, значної шкоди - ОСОБА_4 на суму 23 320 грн, у великих розмірах - ОСОБА_3 на суму 232 090 грн, ОСОБА_7 на суму 198 970 грн, ОСОБА_2 на суму 116 150 грн, ОСОБА_6 на суму 78 000 грн, в особливо великому розмірі - АКБ "Імексбанк" на суму 1 267 550 грн, ОСОБА_5 на суму 175 369,10 грн.

Апеляційний суд змінив резолютивну частину вироку місцевого суду та виключив із неї вказівку про те, що ОСОБА_1 має відбувати покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу; а цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 на суму 349 600 залишив без розгляду у зв'язку з його смертю. В решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та закрити провадження за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_3 через його смерть.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і справу повернути на новий судовий розгляд, оскільки, на його думку, досудове та судове слідство у справі проведено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неповно та однобічно, а ухвала апеляційного суду за підсумками розгляду апеляційної скарги засудженого та його захисника, не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року. Також скаржник зазначає, що суд поклав в основу вироку показання деяких осіб, які не досліджувалися в судовому засіданні.

У касаційній скарзі засуджений просить також скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і справу повернути на нове розслідування. Зі змісту касаційної скарги убачається, що він оспорює вчинення стосовно потерпілих і банків шахрайства, вважає стосунки, які склалися у нього з ними, цивільно-правовими.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та захисника, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

За змістом касаційних скарг засудженого та захисника вони фактично заперечують доведеність винуватості ОСОБА_1 у шахрайстві.

Але, на думку колегії суддів, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2, 3, 4 ст. 190 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним із дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, про що у вироку навів докладні мотиви згідно зі ст. 334 КПК 1960 року.

Як убачається з касаційних скарг, зокрема зі скарг захисника і засудженого, у них не заперечуються фактичні обставини отримання засудженим ОСОБА_1 грошей від потерпілих і банків, встановлені у вироку.

Твердження про те, що у ОСОБА_1 не було при цьому шахрайського мотиву, спростовані викладеними у вироку доказами, з яких убачається, що умисел на заволодіння грошима потерпілих і банків у засудженого виникав ще до передачи їх йому.

У вироку за наявними доказами правильно встановлено, що, отримуючи від ОСОБА_8 гроші за обіцянку придбати і приватизувати для неї ділянку землі, належну агрофірмі "Золота Балка", ОСОБА_1 не міг такого зробити, адже стосунку до цього підприємства не мав, а ОСОБА_9, на якого він послався як на особу, що повинна була займатися приватизацією, за посадою такими повноваженнями наділений не був. До того ж частина житлового будинку на цій земельній ділянці належала державі, що взагалі виключало її приватизацію.

Від ОСОБА_7 засуджений майже три місяці отримував чималі гроші за вигаданими приводами, зокрема продажу потерпілому свого будинку АДРЕСА_2, який у дійсності ОСОБА_1 не належав.

У ОСОБА_3 засуджений брав протягом більш ніж трьох років гроші з обіцянкою їх повернути після продажу будинків АДРЕСА_2, але будинки не продав і гроші не повернув, що визнав у своїх показаннях.

Від ОСОБА_4 ОСОБА_1 отримав гроші як завдаток для придбання їй квартири, у той час, коли вже знав, що цю квартиру придбає інша особа.

Отримуючи гроші від ОСОБА_5, засуджений зобов'язався передати потерпілому квартиру по АДРЕСА_4, чого на момент написання розписок про отримання грошей зробити не міг, оскільки на квартиру вже було накладено арешт.

Таким саме способом (тільки під приводом передачі земельної ділянки) ОСОБА_1 заволодів грошима ОСОБА_6

Заявивши у податкових органах середній валовий дохід такого розміру, який дозволяв погашати узяті у банках кредити, ОСОБА_1 жодного разу цього не зробив.

Таким чином, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 засуджено за вчинення шахрайства обґрунтовано.

Що стосується доводів про те, що у вироку, як на доказ, місцевий суд послався на показання деяких осіб, зокрема на показання потерпілого ОСОБА_6, які не досліджувались в судовому засіданні, то колегія суддів не убачає у цьому такого порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке ставить під сумнів доведеність винуватість ОСОБА_1 у вчиненому. Адже не тільки показаннями цих осіб доведено винуватість засудженого у шахрайстві.

Усі ці доводи засудженого та захисника, а також доводи про неповноту й необ'єктивність досудового та судового слідства, порушення процесуального та матеріального права, неналежну оцінку доказів обвинувачення, аналогічні зазначеним у касаційних скаргах, за апеляціями засудженого та захисника ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування у своїй ухвалі навів відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року.

За доводами прокурора про порушення вимог кримінально-процесуального закону під час розв'язання цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 колегія суддів не знаходить підстав для зміни судових рішень, адже залишення апеляційним судом цього цивільного позову без розгляду через смерть ОСОБА_3, фактично свідчить, що позов залишився нерозглянутим із-за неявки позивача, а це не суперечить вимогам ч. 1 ст. 291 КПК 1960 року.

Покарання призначено ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст. 65 КК, відповідає вчиненому та його особі, воно є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Таким чином, неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального, які б тягли за собою скасування або зміну судових рішень у справі за доводами, викладеними у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 13 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 25 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, захисника і засудженого - без задоволення.