Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,суддів: за участю прокурора засудженої Суржка А.В., Кравченка С.І., Сорокіної О.А., ОСОБА_5, розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2012 року.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2011 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ст. 356 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 600 грн.

Заявлений по справі цивільний позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Згідно вироку суду ОСОБА_5 засуджено за злочин, вчинений за наступних обставин.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 лютого 2008 року задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про вселення в належний їм на праві спільної часткової власності жилий будинок, розташований по АДРЕСА_1. Крім цього ОСОБА_5 зобов'язано не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_6 будинком, передати йому ключі від будинку та вселити його в цей будинок. Але не зважаючи на це рішення ОСОБА_5 30 червня близько 14 год. самовільно, всупереч встановленого законом порядку, виділила ОСОБА_5 одну із кімнат, вимагала обладнати окремий вихід та забороняла користуватися всім будинком. Крім цього, 23 липня 2009 року ОСОБА_5 змінила на вхідних дверях будинку замок, не попередивши про це ОСОБА_6, та відмовилася дати ключі. Своїми діями ОСОБА_5 завдала інтересам ОСОБА_6 істотної шкоди, яка виразилася у перешкоджанні співвласнику житлового будинку ним користуватися.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2012 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить судові рішення скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Касаційна скарга мотивована тим, що вона інкримінованого їй злочину не вчиняла, а вирок ґрунтується на неналежних доказах і не відповідає вимогам закону. Крім того, при постановленні обвинувального вироку суд не обговорив питання про можливість застосування до неї Закону "Про амністію в 2011 році" (3680-17) та не звільнив її від кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який погодився з касаційною скаргою в частині доводів засудженої про необхідність звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі Закону "Про амністію" (3680-17) , пояснення засудженої ОСОБА_5, яка підтримала касаційну скаргу, обговоривши викладені в скарзі доводи та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, але постановлені по справі рішення підлягають скасуванню, а провадження по справі закриттю, в порядку ст. 395 КПК України, з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується зібраними по справі, дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами у їх сукупності. При цьому, як убачається з матеріалів справи, наведені у вироку докази судом належним чином перевірені з огляду на їх належність та допустимість і підстави вважати їх недостовірними, як про те ставиться питання в касаційній скарзі, відсутні. Тому доводи засудженої ОСОБА_5 про те, що суд першої інстанції постановив незаконний та необґрунтований вирок колегія суддів вважає безпідставними.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції розглядаючи справу за апеляцією ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2011 року, який не набрав законної сили, не прийняв до уваги те, що ОСОБА_5 визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 356 КК України, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі. Таким чином, на час постановлення рішення апеляційним судом сплинули передбачені ст. 49 КК України строки давності. У зв'язку із чим виходячи із вимог ст. 376 КПК України він повинен був обговорити питання про можливість скасування обвинувального вироку та за наявності згоди засудженої закрити провадження у справі. Але колегія суддів апеляційного суду на ці обставини уваги не звернула.

Під час розгляду справи в касаційній інстанції ОСОБА_5 заявила, що не заперечує проти закриття щодо неї справи у зв'язку із закінченням строків давності.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції вважає, що постановлені по справі рішення підлягають скасуванню, а провадження по справі - закриттю.

Щодо викладених у касаційній скарзі доводів про те, що суд не вирішив питання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі Закону "Про амністію" (3680-17) , то у зв'язку із необхідністю закриття провадження по справі на підставі ст. 49 КК, що є більш сприятливим для засудженої, положення цього закону не можуть бути застосовані.

У зв'язку із тим, що справа підлягає закриттю, заявлений по справі потерпілим цивільний позов залишається без розгляду.

Керуючись статтями 394- 396, 400-1 КПК України 1960 року, п.п.11,15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4025-17) 2012 року, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України 1960 року вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2012 року щодо ОСОБА_5 скасувати, звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а провадження по справі закрити.

Заявлений по справі потерпілим ОСОБА_6 до ОСОБА_5 цивільний позов - залишити без розгляду.