5-3065км13 Про одержання і давання хабара та примушування до давання хабара, скоєні заступником голови міської ради, а також службове підроблення, зловживання і перевищення влади, скоєні останнім з корисливих мотивів - 11.07.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 11 липня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який приймав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_4, засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2

Вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями в органах влади та місцевого самоврядування строком на 3 роки ;

за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки;

за ч. 1 ст. 364 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями в органах влади та місцевого самоврядування строком на 1 рік;

за ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

за ч. 1 ст. 365 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями в органах влади та місцевого самоврядування строком на 2 роки;

за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями в органах влади та місцевого самоврядування строком на 2 роки.

Звільнений від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365 КК України на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_6 визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого більш суворим, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями в органах влади та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, раніше не судимого,

ч. 2 ст. 369 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.

Від призначеного покарання звільнений на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.

За ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянина України, раніше не судимого,

ч. 2 ст. 369 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат по справі відповідно.

За вироком суду ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5 визнано винними у скоєнні злочинів за таких обставин.

29 березня 2008 року ОСОБА_6, приблизно о 13 годині, за сприяння у вирішенні питання про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_3, знаходячись у своєму службовому кабінеті Алуштинської міської ради, розташованого за адресою м. Алушта, площа Совєтська 1, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування, заступником Алуштинського міського голови, займаючи відповідальне становище, та використовуючи його з метою особистого незаконного збагачення, згідно попередньої злочинної домовленості із ОСОБА_2, отримав, а останній передав йому хабар у сумі 20 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складало 101 000 грн. Вказані грошові кошти ОСОБА_2, як і ще 130 000 доларів США були отримані шляхом шахрайства від ОСОБА_3 під видом забезпечення добровільного внеску до благодійного фонду м. Алушти.

Крім того, ОСОБА_6 23 квітня 2008 року, приблизно о 17 годині 30 хвилин, в своєму робочому кабінеті, використовуючи своє службове становище з метою особистого незаконного збагачення, отримав, а ОСОБА_5 передав йому хабар у сумі 2 000 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 10 100 грн., за сприяння у наданні місць для розміщення об'єктів торгівлі на набережній м. Алушти.

Поміж іншого, 24 квітня 2008 року ОСОБА_6 у своєму робочому кабінеті, за вищевказаною адресою, схилив ОСОБА_7 до необхідності дачі хабара ОСОБА_8, який обіймав посаду начальника відділу з управління комунальною власністю Алуштинської міської ради, за сприяння в реєстрації у Фонді Державного майна АР Крим в м. Алушті договору купівлі-продажу державного майна - виробничих приміщень, а також отримання довідки про реєстрацію даного договору. Після чого ОСОБА_6 зловживаючи службовим становищем, вступивши в змову з ОСОБА_8, знаючи, що вказаний договір вже зареєстрований, обманним шляхом заволоділи грошовими коштами ОСОБА_7 у сумі 5 000 грн., якими розпорядилися на власний розсуд.

Також, ОСОБА_6, за аналогічних обставин, 12 травня 2008 року, у своєму службовому кабінеті за протиправне сприяння отриманню ТОВ "Кримігросервіс" дозволів на розміщення павільйонів ігрових автоматів у м. Алушті, отримав за посередництвом ОСОБА_9, від співзасновника ТОВ "Кримігросервіс" ОСОБА_10, хабар у розмірі 20 000 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 22 725 грн.

Він же, продовжуючи свою злочинну діяльність, 13 травня 2008 року, перевищуючи надані йому службові повноваження, в інтересах ОСОБА_11, у ході скликаного ним засідання комісії з розміщення малих архітектурних форм об'єктів торгівлі і іншої підприємницької діяльності Алуштинскої міської ради, головою якої був, поставивши на обговорення питання розміщення на набережній м. Алушти кіно-атракціону ОСОБА_11, приховавши від членів комісії той факт, що цей об'єкт відповідно до чинного законодавства не є малою архітектурною формою. Після закінчення засідання ОСОБА_6 дав вказівку своїй підлеглій ОСОБА_12 внести до протоколу недостовірні дані про зміст рішення комісії і підписав цей протокол. У подальшому, 16 травня 2008 року, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_11 за здійснення вказаних протиправних дій хабар у сумі 4 500 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 22 725 грн.

Крім того, 25 листопада 2008 року, будучи притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення вказаних злочинів, знаходячись по місцю дислокації слідчої групи Генеральної прокуратури України, в службовому кабінеті № 11, ОСОБА_6 пропонував заступникові начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_13, який був керівником слідчо-оперативної групи, що здійснювала розслідування цієї кримінальної справи, хабар у розмірі 46 000 доларів США і автомобіля "Mersedes - Benz ML 350" реєстраційний номер НОМЕР_1, за припинення відносно нього кримінальної справи, або перекваліфікацію його дій на ч. 1 ст. 368 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2012 року вирок міського суду за апеляціями захисника ОСОБА_14 в інтересах засудженого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_15 в інтересах засудженого ОСОБА_6, самих засуджених: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 щодо останніх залишено без зміни, а їх апеляції - без задоволення.

У касаційних скаргах:

- прокурор, не оспорюючи доведеності вини і правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6, просить вирок і ухвалу скасувати, в частині вирішення питання долі речових доказів, а справу направити на новий судовий розгляд в цій частині у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. При цьому зазначає, що суд в мотивувальній частині вироку не навів підстав повернення власнику гаражу ОСОБА_16 речових доказів, а саме 9 000 доларів США та 21 600 Євро, вилучених у ході обшуку у приміщенні його гаражу, яким користувався ОСОБА_6. На думку прокурора вказані кошти суд мав конфіскувати в дохід держави разом з іншим майном ОСОБА_6.

- потерпілий ОСОБА_3 просить вирок та ухвалу змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 368 КК України, та дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 369 на ч. 2 ст. 190 КК України. Вважає, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_2 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 369 КК України на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки, дана стаття передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, а не від відбування покарання. Просить повернути йому гроші в сумі 20 000 доларів США, які від нього отримав ОСОБА_2 для передачі ОСОБА_6 Вказує, що ОСОБА_2 не відшкодована матеріальна шкода, а тому покарання за ч. 4 ст. 190 КК України несправедливе в наслідок м'якості;

- захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_2 вказує на однобічність та неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що судом першої інстанції не досліджено ряд доказів зібраних попереднім слідством, не проведено аудіо експертизи голосу ОСОБА_2 на записах телефонних розмов, не допитано ряд свідків та потерпілий. Зазначає, що ОСОБА_2 не мав наміру ошукати ОСОБА_3 Вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_2 постановлений на недопустимих доказах. На думку захисника, покарання призначене ОСОБА_2 є несправедливим в наслідок суворості, оскільки судом не враховано, що він має на утриманні двох малолітніх дітей і цивільну дружину, яка знаходиться у декретній відпустці, стан здоров'я засудженого, часткове відшкодування збитків і щире бажання відшкодовувати його в подальшому, те, що за час проведення оперативно-розшукових заходів та слідства він дав правдиві свідчення, не скоїв жодного правопорушення, а у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 приніс свої щирі вибачення потерпілому, що на думку захисника, є підставою для призначення засудженому покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України;

- засуджений ОСОБА_2 просить вирок та ухвалу змінити, і призначити покарання не пов'язане з позбавленням волі. В доповненнях до касаційної скарги засуджений посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Також просить перекваліфікувати його дії на ст. 192 КК України,оскільки не мав умислу на вчинення злочинів відносно ОСОБА_3, а грошові кошти у останнього брав як забезпечення узятих на себе договірних зобов'язань, які пізніше намагався повернути; що між ним та ОСОБА_3 склалися офіційно цивільно - правові відносини, які затверджені договором, та підтверджені в суді допитаними свідками. Вказує на те, що ОСОБА_3 його обмовив, оскільки до потерпілого застосовувались заходи неправомірного ведення слідства працівниками міліції. Також зазначає, що судом не враховано пом'якшуючі вину обставини, а саме: наявність на утриманні двох малолітніх дітей, позитивні характеристики за місцем роботи і проживання, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність судимостей.

- засуджений ОСОБА_5 просить визнати його не винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України, оскільки, він вжив всі заходи з викриття хабарника, та звертався в прокуратуру м. Алушта про вимагання хабара з боку ОСОБА_6, про що свідчить поштове повідомлення, але ні суд першої ні суд апеляційної інстанцій на це не звернули уваги;

- засуджений ОСОБА_6 зазначає, що при постановлені вироку та ухвали неправильно застосований кримінальний закон, просить їх змінити в частині застосування конфіскації майна та вирішення долі речових доказів, виклавши судове рішення у такий спосіб, щоб це не порушувало права його дружини ОСОБА_17 Також просить, виключити з вироку суду рішення про конфіскацію автомобіля "Mersedes - Benz ML 350" реєстраційний номер НОМЕР_1, належний його дружині. Вказує, що призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та його особі, просить його пом'якшити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2, які підтримали його та захисника ОСОБА_4 касаційні скарги у повному обсязі; думку прокурора, який підтримав скаргу прокурора і просив судові рішення змінити, та не погодився з доводами скарг усіх учасників процесу; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

В той же час, як видно із змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_4, останні, поміж іншого, посилаються на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин, згідно ст. 398 КПК України, до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні достатніх, допустимих, достовірних, відносних доказах, які отримали належну оцінку. Дії засуджених кваліфіковані вірно.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів, кваліфікацію дій засуджених було перевірено апеляційним судом. При цьому, порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Доводи захисника ОСОБА_4 та засудженого ОСОБА_2 про те, що останній не мав наміру ошукати ОСОБА_3, а грошові кошти у потерпілого брав як забезпечення узятих на себе договірних зобов'язань, які пізніше намагався повернути, що між ним та ОСОБА_3 склалися офіційно цивільно - правові відносини, суперечать матеріалам справи та п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) , згідно з яким, отримання майна з умовою виконання якого - небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство у тому випадку, коли винна особа ще у момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.

Так, з показань ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вбачається, що останній при зустрічі з потерпілим розповів йому, що є членом виконавчого комітету Алуштинської міськради, чим навмисно викликав до себе прихильність ОСОБА_3, переконавши його, що може допомогти з виділенням землі, при цьому ОСОБА_2 з самого початку не збирався виконувати свою домовленість, дану потерпілому. Також, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 неодноразово в телефонних розмовах з ОСОБА_3 повідомляв останньому, що необхідно зробити перший доброчинний внесок на рахунок Алуштинської міськради, оскільки без цього депутати і члени земельної комісії Алуштинської міськради не приймуть потрібного позитивного рішення при розгляді заяви про виділення землі. Разом з тим, ОСОБА_2 не збирався передавати гроші потерпілого до благочинного фонду міста, про що свідчить той факт, що одержавши їх від потерпілого ОСОБА_2 цього не зробив. Більше того, будучи членом виконавчого комітету Алуштинської міськради, ОСОБА_2, не мав нагоди вплинути самостійно на процес розгляду заяви про виділення земельної ділянки, наперед достовірно знав, що не зможе виконати обіцяне, оскільки не був наділений для цього відповідними повноваженнями.

З матеріалів справи вбачається, що діяльність ОСОБА_2 не охоплювала надання послуг з оформлення у власність земельних ділянок, підбір землі як реєлтора або агента нерухомості. А наявність домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з урахуванням всіх матеріалів справи, не дає підстави оцінювати дії останнього як правомірні. Так, ОСОБА_2 отримавши від ОСОБА_3 грошові кошти, які одержав шахрайським шляхом, розпорядився ними на власний розсуд, не збирався їх повертати та достовірно знав, що не зможе виконати узяті їм на себе зобов'язання. Вказані дії свідчать про наявність у ОСОБА_2 спланованого наміру на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 за допомогою повідомлення останньому неправдивої інформації.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що засуджений ще у момент заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 мав на меті їх привласнити, не збирався виконувати зобов'язання перед останнім, а тому вважає, що його дії вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України і підстав для перекваліфікації на ст. 192 КК України не вбачає.

Доводи захисника ОСОБА_4, про те, що судом першої інстанції не досліджено ряд доказів зібраних попереднім слідством, а саме: відеокасету з кабінету ОСОБА_6 на який нібито відображено передачу ОСОБА_2 хабара ОСОБА_6, те, що не досліджувалися роздруківки телефонних розмов за участю ОСОБА_2, не проведено аудіо експертизи голосу ОСОБА_2 на зазначених записах, не допитано ряд свідків, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як вбачається з протоколу судового засідання, в ході судового слідства судом було досліджено докази, в тому числі і ті на які посилається захисник у касаційній скарзі, вони є допустимими, узгодженими між собою.

Посилання захисника на те, що судом не був допитаний сам потерпілий ОСОБА_3, що є порушенням права на захист, також не заслуговують на увагу, оскільки, судом вживалися заходи по забезпеченню присутності ОСОБА_3 при судовому розгляді. Показання його перевірені і оголошені у порядку ст. 306 КПК України, яким дана належна оцінка в сукупності з іншими доказами по справі. Підстави вважати що вони були здобуті в результаті застосування недозволених методів слідства, про що зазначив в касаційні скарзі засуджений ОСОБА_2, відсутні.

Також, не підлягають задоволенню доводи захисника та самого засудженого ОСОБА_2, про пом'якшення останньому призначеного покарання із застосуванням до нього положень ст. 75 КК України, оскільки, покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, і підстав вважати його надто суворим, навіть при наявності всіх тих пом'якшуючих обставин які зазначають захисник і засуджений у своїх касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про те, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_2 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 369 КК України на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки, дана стаття передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, а не від відбування покарання, не можуть бути задоволені.

Так, згідно ст. 384 КПК України, потерпілий з цих питань не є суб'єктом оскарження судових рішень щодо засудженого ОСОБА_2

В той же час, відповідно до ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу, якщо на момент набрання вироком законної сили неминуче сплинуть строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, то суд постановляє його зі звільненням особи від призначеного покарання.

А, враховуючи, що ОСОБА_2 вчинив злочин передбачений ч. 2 ст. 369 КК України 29 березня 2008 року, то він у відповідності до вимог ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України був вірно звільнений від покарання, передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, тим більше що захисник ОСОБА_1 та сам ОСОБА_2 в касаційні інстанції категорично заперечували проти задоволення скарги потерпілого в інтересах засудженого з вказаних підстав.

Прохання потерпілого про повернення йому грошових коштів в сумі 20 000 доларів США, які від нього отримав ОСОБА_2 для передачі ОСОБА_6, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки, зазначені грошові кошти були вилучені у ОСОБА_6 як хабар, та визнані по справі речовими доказами, тобто являють собою предмет злочину, а отже відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 81 КПК України передаються в доход держави.

Дії засуджених ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 369 КК України кваліфіковані вірно, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними та викладеними у вироку доказами із дотримання вимог ст. 334 КПК України, з чим погоджується і касаційна інстанція, а тому прохання потерпілого про перекваліфікацію їхніх дій на ч. 2 ст. 190 КК України є безпідставним.

Доводи засудженого ОСОБА_5 про те, що він не винний у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 369 КК України, оскільки вжив всіх заходів з викриття хабарника, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, відповідно до вимог ч. 6 ст. 369 КК України особа, яка пропонувала чи дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї. В матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження цих вимог.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, впродовж всього розслідування кримінальної справи свідчення ОСОБА_5 змінювались. Так, будучи свідком ОСОБА_5 показав, що давав гроші в сумі 2 000 доларів США як хабар ОСОБА_6 Після цього змінив показання і став наполягати на тому, що ці кошти він передав ОСОБА_6 як доброчинний внесок на потреби міста. Проте, як вбачається з квитанції № 904576 підприємцем ОСОБА_5 сплачено в КП "Впорядкування міста" за договором № 272 від 30.04.2008 року 1 000 грн. (т. 10 а.с. 141). У зв'язку з чим твердження останнього, що 2 000 доларів США він вніс як кошти на потреби міста безпідставні.

Також вина ОСОБА_5 у дачі хабара повністю підтверджується:

його заявою та показаннями, де він виклав обставини передачі грошових коштів ОСОБА_6 (т. 32 а.с. 105-106, т. 10 а.с. 11-14, 15-20, 21-25); явкою з повинною ОСОБА_6, де вказує обставини скоєння ним злочинів, зокрема, і отримання хабара від ОСОБА_5 (т. 34 а.с. 125-129); показаннями свідків ОСОБА_18 (т.10 а.с. 32-36, т.32 а.с. 180-185, 190-192, 204-211), ОСОБА_19 (т. 10 а.с. 75-77); протоколом очної ставки між ОСОБА_19 і ОСОБА_5 (т. 10 а.с. 97-98), протоколами очних ставок між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ( т. 34 а.с. 203-204), між ОСОБА_18 і ОСОБА_6 ( т. 34 а.с. 207-210); даними протоколу огляду матеріалу відеозапису (т. 10 а.с. 135-137, т. 24 а.с. 34-36), даними протоколу огляду і дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (т. 10 а.с. 110-114), протоколами виїмки документів в Алуштинській міській раді (т. 17 а.с. 1-2, т. 23 а.с. 31-32), а також іншими предметами і документами, визнаними речовими доказами і джерелами доказів по справі.

Таким чином, вина ОСОБА_5 знайшла своє повне підтвердження в матеріалах справи, а його посилання про те, що він вжив всіх заходів з викриття хабарника є необґрунтованими.

Доводи засудженого ОСОБА_6 про виключення з вироку суду рішення про конфіскацію автомобіля "Mersedes - Benz ML 350" реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки, він належить його дружині ОСОБА_17 на праві приватної власності, не можуть бути задоволені.

Так, ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за ряд умисних корисливих злочинів відповідальність за які передбачена у виді як основного так і обов'язкового додаткового покарання - конфіскації майна, що є його власністю.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль "Mersedes - Benz ML 350" реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований на дружину засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_17 ( т. 27 а.с. 206, 216). У разі незгоди її із прийнятим рішенням суду про конфіскацію зазначеного автомобіля, вона має право при виконанні вироку щодо ОСОБА_6, згідно вимог ст. 81 КПК України, звернутися до суду в порядку цивільного судочинства для вирішення спору про належність їй особисто, а не спільно з засудженим, вказаного автомобіля та іншого майна.

Доводи прокурора про незаконність рішення суду про повернення ОСОБА_16 речових доказів, а саме 9 000 доларів США та 21 600 Євро, не ґрунтуються на законі і не можуть бути задоволені.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 81 КПК України, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави.

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які дані, що гроші в сумі 9 000 доларів США та 21 600 Євро нажиті злочинним шляхом та належать засудженому ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи, приміщення гаражу-боксу АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_16 (т. 38 а.с. 137,138, 140). Крім того, в матеріалах справи є скарга останнього (т. 37 а.с. 136) про повернення йому вилучених у ході обшуку гаражу грошових коштів у сумі 9 000 доларів США та 21 600 Євро, оскільки вони належать йому, а засуджений ОСОБА_6 ніякого відношення до цих коштів немає. За таких обставин, на думку колегії судів, суд вірно вирішив долю вказаних речових доказів, а тому підстав для задоволення скарги прокурора не вбачає.

Покарання, обране судом засудженим ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів, підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає, навіть при наявності тих пом'якшуючих обставин, про які йде мова в касаційних скаргах учасників процесу.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів належним чином перевірила та дала відповіді на всі доводи апелянтів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, є законною та вмотивованою.

Істотні порушення кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (в редакції 1960 року), п. п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" до КПК України (4651-17) від 13.04.2012 року, колегія суддів

касаційні скарги прокурора, який приймав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_2, засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, та касаційну скаргу з доповненнями ОСОБА_2 залишити без задоволення.