5-2443км13 Про зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а також умисне вбивство потерпілої - 30.05.2013 Прийняття

головуючого Пойди М.Ф., суддів Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.,за участю прокурора Кравченко Є.С., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 травня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Приазовського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 квітня 2012 року, -

Вироком Приазовського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

- засуджено за ч. 4 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;

- за ч. 3 ст. 153 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;

- за п.10 ч.2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 19 год. 30 хв., будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в житловому будинку АДРЕСА_1, де проживала ОСОБА_6, в процесі спільного вживання спиртних напоїв, діючи з метою згвалтування потерпілої, застосовуючи фізичне насильство, умисно завдав ОСОБА_6 безліч ударів руками, а також керамічною чашкою в область обличчя, голови і живота, від чого ОСОБА_6 втратила свідомість. Використовуючи безпорадний стан потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства, ОСОБА_5 роздяг потерпілу і згвалтував її.

Відразу після зґвалтування, близько 19 год. 35 хв., ОСОБА_5,

будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК України, використовуючи безпорадний стан ОСОБА_6 внаслідок застосованого до неї фізичного насильства, задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом.

У процесі вищевказаних дій ОСОБА_5 з метою вбивства ОСОБА_6 умисно наступив ногою на шию потерпілої і здавлював її до настання механічної асфіксії, від чого ОСОБА_6 померла на місці злочину, що спричинило особливо тяжкі наслідки зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом, тим самим ОСОБА_5 умисно вбив ОСОБА_6

В апеляційному порядку вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту та необ'єктивність досудового та судового слідства. При цьому вказує, що зґвалтування та вбивства потерпілої не вчиняв, при інкримінованих йому обставинах не перебував в стані алкогольного сп'яніння. Заперечує факт здавлення шиї ногою. Вказує про порушення права на захист, в зв'язку з проведенням допитів та відтворення обстановки та обставин події без участі захисника (що останній підтвердив щодо своєї відсутності при відтворенні обстановки та обставин події). Стверджує про застосування до нього недозволених методів. Зазначає, що не наносив удари керамічною чашкою чи попільничкою. Вказує на істотні порушення кримінально-процесуального закону - ст. 65 КПК України (1960 р.). Просить судові рішення скасувати, а справу закрити в зв'язку з відсутністю в діянні складів злочинів.

Заслухавши доповідача, прокурора, який просив судові рішення залишити без зміни; перевіривши матеріали справи, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) говорить, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі "Мефта та інші проти Франції" (п. 40 рішення від 26 липня 2002 року), у справі "ФамХоанг проти Франції" (п. 39 рішення від 25 вересня 1992 року) та у справі "Максименко проти України" (п. 32 рішення від 20 грудня 2011 року), гарантії забезпечення права на захист не припиняють своєї дії після закінчення провадження у суді першої інстанції. Забезпечення обвинуваченому у вчиненні злочину юридичної допомоги є однією з гарантій, що здійснюється й у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Згідно з практикою Суду інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення свободи.

Наведені положення Конвенції та практика Європейського суду, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються при розгляді справ як джерело права, не були враховані апеляційним судом.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених п.10 ч.2 ст.115, ч. 1 за ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років. Оспорюючи законність постановленого вироку, засуджений подав апеляцію. Засудженому було призначено захисника (т.1 а.с.54-55). Незважаючи на очевидність серйозного становища засудженого, апеляційний суд розглянув справу за відсутності захисника та не звернув увагу на неможливість здійснювати апеляційне провадження без його участі, ухваливши рішення з недотриманням принципів правосуддя внаслідок порушення права ОСОБА_5 на захист.

Крім того, за матеріалами справи, під час допитів ОСОБА_5 на досудовому слідстві та при відтворенні обстановки та обставин події його захисник був присутній. Проте фактична присутність захисника на досудовому слідстві (в тому числі при відтворенні обстановки та обставин події - не лише в кабінеті слідчого, а й на місці скоєння злочину) шляхом перегляду відеозапису судами не перевірялась. За таких обставин доводи засудженого у касаційній скарзі про порушення гарантованих законом його процесуальних прав не перевірені.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляцією засудженого, доводи якої за змістом майже аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі, ретельно не дослідив й переконливої відповіді на них не надав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розглянув справу щодо ОСОБА_5 з порушенням вимог ст. 377 КПК України (1960 р.), не забезпечивши право засудженого на об'єктивний і неупереджений її перегляд у порядку апеляційного провадження.

Недотримання зазначених вимог закону є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, яке відповідно до ст. 370 п. 3 ч. 2, ч.1, ст. 398 п.1 ч.1 КПК України (1960 р.) тягне за собою скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого слід ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, за необхідності шляхом проведення судового слідства, перевірити доводи апеляції та касаційної скарги та прийняти законне й обґрунтоване рішення.