5-2434км13 Про розбій та умисне вбивство, скоєне з корисливих мотивів з метою заволодіння чужими грошовими коштами - 30.05.2013 Прийняття

головуючого Пойди М.Ф., суддів Кульбаби В.М., Швеця В.А.,за участю прокурорапредставника потерпілої Кравченко Є.С., ОСОБА_5 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 травня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, та потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2012 року, -

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України,

раніше не судиму,

- засуджено за ч.3 ст. 142 КК України (в редакції 1960) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, належного їй на праві власності.

На підставі ч.3 ст. 48 КК України (в редакції 1960), ч.5 ст. 74 КК України (в редакції 2001 року) звільнено від вказаного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;

- за п. "а" ст. 93 КК України (в редакції 1960) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, належного їй на праві власності.

Згідно з вироком суду, 14 вересня 1996 року близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_7, знаходячись за місцем проживання ОСОБА_8 у кв. АДРЕСА_2 достовірно знаючи, що ОСОБА_9 продав квартиру за 3000 доларів США, маючи злочинний умисел на скоєння розбою з метою заволодіння вказаними грошима та іншим індивідуальним майном потерпілого, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров'я, а також на умисне вбивство за обтяжуючих обставин з корисливих мотивів, вступила в злочинну змову з ОСОБА_10 та ОСОБА_8, згідно з якою ОСОБА_10 повинен здійснити напад та вбивство ОСОБА_9, а ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 повинні бути присутніми під час нападу та надавати допомогу в подавленні опору потерпілого, пошуку грошей та цінностей, на заволодіння якими був направлений умисел співучасників, а також допомогу у приховуванні трупу та інших слідів злочину.

Цього ж дня, 14 вересня 1996 року, близько 16 год. ОСОБА_10, дочекавшись приходу у вказану вище квартиру ОСОБА_9, діючи як співвиконавець, реалізуючи єдиний спільний із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 злочинний умисел, скориставшись сваркою, яка виникла між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, з метою вбивства в кухні квартири наніс ОСОБА_9 декілька ударів по голові молотком, який взяв під час сварки на кухні. Протягом вказаного часу ОСОБА_7 згідно із злочинною змовою відволікала увагу ОСОБА_9, була присутня під час нападу у зазначеній квартирі, з метою придушення можливого активного опору потерпілого, та своєю присутністю укріплювали рішучість ОСОБА_10 скоїти убивство. Від нанесених ОСОБА_10 ударів потерпілий ОСОБА_9 впав на підлогу. Побачивши, що ОСОБА_9 подає ознаки життя, ОСОБА_8, діючи як співвиконавець, одягнув на голову ОСОБА_9 поліетиленовий пакет, а ОСОБА_10 з метою доведення спільного умислу співучасників на вбивство до кінця, накинув на шию ОСОБА_9 удавку та затягнув її.

Умисними насильницькими діями у результаті спільного розбійного нападу потерпілому ОСОБА_9 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 помер на місці вчинення злочину.

Провівши обшук одягу ОСОБА_9 та переконавшись, що грошей та будь-яких цінностей при ньому не виявилось, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 залишили в квартирі труп ОСОБА_9, щоб в подальшому його приховати, а самі приблизно о 23 год. 30 хв. у ніч з 14 на 15 вересня 1996 року, реалізуючи єдиний злочинний умисел на заволодіння майном сім'ї ОСОБА_8, шляхом вчинення розбійного нападу, поєднаного з умисним вбивством з корисливих мотивів, прибули до місця проживання подружжя ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1.

З метою заволодіння індивідуальним майном потерпілих, співучасники ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 під вигаданим приводом очікування потерпілого ОСОБА_9 зайшли в квартиру сім'ї ОСОБА_8, до якої їх впустила ОСОБА_11, оскільки вона раніше знала ОСОБА_7 та ОСОБА_8, де вони на кухні почали розглядати фотографії із альбому.

Знаходячись на кухні вказаної квартири, у ніч з 14 на 15 вересня 1996 року, ОСОБА_10, діючи як співвиконавець, реалізуючи єдиний злочинний умисел, розраховуючи на підтримку співучасників ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які в цей час відволікали ОСОБА_11 розмовою, напав на останню, в процесі нападу з метою вбивства наніс чисельні удари молотком по голові потерпілій ОСОБА_11, від яких вона впала на підлогу кухні обличчям донизу. Після цього, ОСОБА_10 приніс з кімнати ковдру та подушку, і щоб приглушити крики та стони потерпілої ОСОБА_11, підклав знизу під обличчя потерпілій подушку та придавив зверху ковдрою, утримував, допоки ОСОБА_11 не перестала подавати ознаки життя. У цей час ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були присутніми під час нападу з метою придушення можливого активного опору потерпілої, та своєю присутністю укріплювали рішучість ОСОБА_10 скоїти убивство.

У результаті нанесення чисельних ударів молотком в область голови ОСОБА_11, що охоплювалось умислом ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_11 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці злочину.

Після скоєння умисного вбивства ОСОБА_11 з корисливих мотивів у процесі розбійного нападу, ОСОБА_10, реалізовуючи єдиний злочинний умисел, направлений на заволодіння індивідуальним майном подружжя ОСОБА_8, спільно із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 оглянули квартиру, звідки заволоділи майном на загальну суму 1480 грн., яким розпорядилися на власний розсуд.

У подальшому, після скоєння розбійних нападів, поєднаних з умисним вбивством при обтяжуючих обставинах ОСОБА_9 та ОСОБА_11, співучасники злочину ОСОБА_10 та ОСОБА_8 15.09.1996 року прибули додому останнього за адресою: АДРЕСА_2 де поклали труп ОСОБА_9 до антресолі від меблевого гарнітуру та винесли в ній труп з вказаної квартири в котлован біля вказаного будинку, де закопали його в землю, а також протягом зазначеного дня змили за місцем проживання ОСОБА_8 сліди крові із підлоги та переклеїли шпалери на кухні.

В апеляційному порядку вирок місцевого суду змінено.

Постановлено звільнити ОСОБА_7 від призначеного вироком покарання за п. "а" ст. 93 КК України (в редакції 1960) - у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, належного їй на праві власності, на підставі ч.3 ст. 48 КК України (в редакції 1960), ч.5 ст. 74 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності.

В решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпіла посилається на неправильне застосування кримінального закону. При цьому вказує на необґрунтоване звільнення засудженої від призначеного вироком покарання. Просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а вирок місцевого суду залишити без зміни.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування кримінального закону. При цьому вказує на необґрунтоване звільнення засудженої від призначеного вироком покарання в зв'язку з неврахуванням тієї обставини, що ОСОБА_7 вину у вчиненні особливо тяжких злочинів не визнала, пом'якшуючих покарання обставин судом не встановлено. Просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, представника потерпілої та прокурора, які підтримали касаційні скарги; перевіривши матеріали справи, доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 в касаційних скаргах не оскаржується.

Суд апеляційної інстанції, звільнивши ОСОБА_7 від призначеного вироком покарання за п. "а" ст. 93 КК України (в редакції 1960) на підставі ч.3 ст. 48 КК України (в редакції 1960), ч.5 ст. 74 КК України (в редакції 2001 року) у зв'язку із закінченням строків давності мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_7 на час вчинення злочину було 23 роки, мала на утриманні двох неповнолітніх дітей, яких утримувала та виховувала сама, а після виправдання її за ст. 93 КК України та звільнення від покарання за ч.1 ст. 187 КК України на підставі Закону України "Про амністію", вироком Кіровоградського обласного суду від 30.01.2001 року, поїхала на заробітки до Росії, до кримінальної відповідальності протягом 16 років не притягалась, від правоохоронних органів не переховувалась, періодично приїжджаючи з Росії до м.Кіровограда, а також її незначну, пасивну роль у вчиненні злочину.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з правовою позицією апеляційного суду та правильністю застосування кримінального закону - ч.3 ст. 48 КК України (в редакції 1960 року), ч.4 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України (в редакції 2001 року), виходячи з наступного.

Так, судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_7 була співучасником особливо тяжких умисних злочинів, які спричинили смерть двох людей, під час досудового та судового слідства вину не визнавала, пом'якшуючих покарання обставин судом встановлено не було, в період з червня 2001 року по квітень 2011 року перебувала в розшуку за вчинення особливо тяжких злочинів, про що помилково не вказав апеляційний суд.

Крім того, апеляційний суд помилково зазначив про виправдання ОСОБА_7 за ст. 93 КК України (в редакції 1960), оскільки таке рішення щодо неї не приймалось.

За таких підстав ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого слід усунути зазначені недоліки, перевірити доводи касаційних скарг та прийняти законне і обґрунтоване рішення.