Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012р. по справі № 2а-7176/12/2070

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Федеральна пасажирська компанія»

до Харківського прикордонного загону державної прикордонної служби України в особі ТВО першого заступника начальника прикордонного загону - начальника штабу підполковника ОСОБА_1

про скасування постанови, -

Позивач, ВАТ «Федеральна пасажирська компанія», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати постанову Харківського прикордонного загону державної прикордонної служби України № 99510029 від 05.08.11 р. про накладення штрафу на перевізника у зв'язку із здійсненням міжнародних пасажирських перевезень та закрити провадження у справі про відповідальність перевізника за здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.12 р. по справі № 2а-7176/12/2070 позов був задоволений: постанова про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, № 99510029 від 05.08.11 р. скасована.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.12 р. по справі № 2а-7176/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що 22.07.11 р. о 20 год. 30 хв. під час здійснення прикордонного контролю в пункті контролю «Куп'янськ» потягу № 371 сполученням «Уфа-Одеса»у вагоні № 27 був виявлений громадянин Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 На паспортний контроль був пред'явлений паспорт громадянина Республіки Сирії НОМЕР_1, виданий 03.08.10 р. Управлінням внутрішніх справ Сирії, в якому відсутня в'їзна віза України. Тобто були відсутні документи, що дають право на перетинання державного кордону України, у зв'язку з чим був складений протокол про адміністративне правопорушення № 99510029 від 22.07.11 р. (а.с. 185-187), а 05.08.11 р. першим заступником начальника загону - начальником штабу Харківського прикордонного загону підполковником Е.В. Марковим була прийнята постанова № 99510029 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, якою на ВАТ «Федеральна пасажирська компанія»(Російська Федерація) накладений штраф у розмірі 8500,0 грн. (а.с. 146-148).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для винесення постанови про адміністративне правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, оскільки відсутній обов'язковий елемент правопорушення - суб'єкт правопорушення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач є іноземним господарюючим суб'єктом, який зареєстрований на території Російської федерації, не має відповідної ліцензії України на здійснення залізничних перевезень пасажирів, багажу, а тому не може мати права та обов'язки перевізника.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (2920-14) цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.

Положеннями ст. 1 цього Закону визначено, що підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення, а ст. 2 вказаного Закону передбачено, що справи про правопорушення, передбачені ст. 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України. Від імені органів охорони державного кордону України розглядати справи про правопорушення та накладати штрафи мають право начальники органів охорони державного кордону України та їх заступники.

В рішенні суду першої інстанції зазначено, що відповідно Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (2920-14) суб'єктом правопорушення в кожному випадку є перевізник.

Колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що факт здійснення ВАТ «Федеральна пасажирська компанія»міжнародних пасажирських перевезень сторонами у справі не спростовується, відтак до позивача можливе застосування поняття «перевізник», що визначено Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (2920-14) .

Прикордонний контроль поїздів міжнародного сполучення здійснюється, зокрема, у вагонах потягу під час його стоянки (зупинки) у пункті пропуску через державний кордон за розкладом руху. Сторонами у справі не спростовується та обставина, що 22.07.11 р. о 20 год. 30 хв. під час здійснення прикордонного контролю в пункті контролю «Куп'янськ»потягу № 371 сполученням «Уфа-Одеса», у вагоні № 27 виявлений громадянин Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 На паспортний контроль був пред'явлений паспорт громадянина Республіки Сирії НОМЕР_1, виданий 03.08.10 р. Управлінням внутрішніх справ Сирії, в якому відсутня в'їзна віза України, тобто були відсутні документи, що дають право на перетинання державного кордону України.

За загальними правилами укладення договору перевезення пасажира посвідчується проїзним документом (квитком), здача пасажиром багажу - багажної квитанцією. Відповідно до договору перевезення пасажира перевізник зобов'язаний перевезти пасажира до пункту призначення з наданням йому місця в поїзді, а в разі здачі пасажиром багажу - доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі. При цьому на перевізника, що уклав договір перевезення, згідно з яким частина маршруту прямування проходить по території іноземної держави, покладаються не лише зобов'язання по виконанню умов цивільно-правового договору, а й обов'язки, пов'язані із вступом у правовідносини з прикордонними, митними, тощо органами іноземної держави.

Колегія суддів зазначає, що ці правовідносини, в даному випадку, не є предметом правового регулювання Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (п. 2 ст. 3 Угоди), а регулюються національним законодавством держави, через територію якої здійснюється переміщення пасажирів.

Укладаючи договір перевезення, перевізник повинен знати предмет договору та перевірити наявність у пасажира документів, відсутність яких позбавить його (перевізника) можливості виконати прийняті на себе зобов'язання згідно з договором перевезення. Для контролюючих органів факт видачі перевізником проїзного документу свідчить про домовленість учасників договору перевезення про істотні умови цього договору.

Також колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що права та обов'язки залізниць, підприємств, установ та організацій залізничного транспорту визначені в ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт». Крім обов'язків, передбачених ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт», перевізник, відповідно ст. 22-1 цього Закону при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні зобов'язаний до початку перевезення перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.

За невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному сполученні наявність у нього документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену Законом (273/96-ВР) .

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів зазначає, що саме на перевізника покладається обов'язок по перевірці наявності у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, що свідчить про те, що позивачем не був виконаний до початку перевезення обов'язок перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, що призвело до спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів. Обов'язок перевірки документів пасажирів при їх посадці до поїзду покладається на провідника вагону, а тому саме провідником, який діє від імені перевізника, допущені порушення.

Таким чином колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є перевізником в розмінні положень Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (2920-14) є необґрунтованим та таким, що спростовується вищенаведеними нормами права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.12 р. по справі № 2а-7176/12/2070 прийнята з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.12 р. по справі № 2а-7176/12/2070 -задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.12 р. по справі № 2а-7176/12/2070 -скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.