5-1662км13 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне групою осіб у стані алкогольного сп'яніння, від яких потерпілий помер - 09.04.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 19 січня 2012 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, неодноразово судимого,

останнього разу 29.09.2009 Приморським районним судом за ч. 2 ст. 185 КК, ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 7 днів,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

На підставі ст. 71 КК ОСОБА_2 частково приєднано невідбуте покарання за вироком Приморського районного суду від 29.09.2009 року й визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років.

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що немає

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю два роки та покладено обов'язки, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про судові витрати та речові докази.

Вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони 17-18 червня 2011 року близько 18-ї год. у в квартирі по АДРЕСА_1, в стані алкогольного сп'яніння, групою осіб, завдали ОСОБА_4 ударів руками, ногами та дерев'яним табуретом, спричинивши різного ступеню, у тому числі, тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 року настала смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 червня 2012 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни. Вирок щодо ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувався.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року. За твердженням прокурора, місцевим судом необґрунтовано застосовано статті 69, 75 КК, у зв'язку з чим призначене ОСОБА_3 покарання явно несправедливе внаслідок м'якості. Насамперед наголошує, що суд належно не врахував ступінь тяжкості винного діяння та його суспільну небезпечність; залишив поза увагою активні та зухвалі дії ОСОБА_3, зловживання останнім алкоголем і вчинення на цьому ґрунті злочину. Тому вважає висновки суду про виключно позитивні характеристики засудженого необґрунтованими. Крім того, вказує про застосування закону, який не підлягав застосуванню, у зв'язку зі змінами в редакції ст. 76 КК.

Судові рішення щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оспорюються.

Про день і час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження, і, зокрема, з боку сторони захисту, були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання брати участь в судовому засіданні під час розгляду справи. Крім того, відповідно до вимог ст. 394 КПК 1960 року участь засудженого в судовому засіданні при перевірці в касаційному порядку рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те. що відсутність засудженого у касаційній інстанції не може автоматично вважатись порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за обставин викладених у вироку, та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Як випливає з положень ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином мотивоване.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд послався на те, що засуджений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується виключно позитивно, щиро розкаявся у вчиненому злочині та сприяв його розкриттю, має на утриманні трьох дітей.

Однак при цьому суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який в силу ст. 12 КК є тяжким, роль засудженого та характер (зміст) вчинених ним дій, зокрема, що саме ОСОБА_3 був ініціатором конфлікту та наносив потерпілому удари по голові дерев'яним табуретом. Окрім того, в оцінці даних про особу ОСОБА_3 суд не зважив, що останній впродовж певного періоду до вчинення злочину безперервно зловживав алкоголем, не ходив на роботу та не жив у сім'ї. Відповідно до наявних у справі данних засуджений страждає хронічним алкоголізмом у псевдозапойній формі п'янства з психопатизацією особистості та потребує лікування (т. 1 а.с. 134-139). За вказаних обставин висновок суду стосовно виключно позитивних характеристик та можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням є сумнівним.

З огляду на все це, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим, а відтак кримінальний закон - ст. 75 КК України застосовано неправильно. Тому обраний ОСОБА_3 із застосуванням ст. 75 КК України захід примусу убачається таким, що суперечить визначеним у статях 50, 65 КК України меті та загальним засадам призначення покарання, про що слушно наголошується прокурором у касаційній скарзі.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_3 не може бути залишений в силі, та відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути кримінальну справу з дотриманням положень глав 24-28 КПК (1001-05) 1960 року, перевірити інші доводи касаційної скарги прокурора та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Якщо за наслідками нового розгляду суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 в інкримінованому злочині за тих самих обставинах і даних про особу винного, то звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК слід вважати неправильним, а призначене із застосуванням указаної норми кримінального закону покарання - м'яким.