ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2015 року м. Київ К/9991/37226/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 по справі № 2а/1770/4318/11
за позовом Публічного акціонерного товариства "Рівненська кондитерська фабрика"
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2011 року Товариством до суду заявлений позов до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2011 №0001512342, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 162 958,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 40 739,00 грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення попередніх інстанцій і прийняти нове, яким відмовити Товариству в задоволенні позовних вимог.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача щодо взаємовідносин взаєморозрахунків з ДП "Екотехніка-М" та ТОВ "Перун" за грудень 2010 року, за підсумками якої складено акт від 08.04.2011 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.
У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1., пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого позивачем завищено суму ПДВ за грудень 2010 року на суму 162 958,00 грн.
Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Перун") не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки вказаний контрагент не має реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій (трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничого обладнання, устаткування), а отже, на думку контролюючого органу, фактично проведені операції спрямовані лише на отримання податкової вигоди. Вищезазначене свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже такі правочини є нікчемними та не породжують правових наслідків, зокрема, і щодо формування ПДВ.
Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.
У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки цукру від 01.01.2010, укладеного з контрагентом, подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності (виробництво кондитерських виробів), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог чинного законодавства, первинних документів (договір, податкові та видаткові накладні, платіжні документи, подорожні листи, прибуткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення, акти списання), враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення податкових накладних був належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.
Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом ТОВ "Перун", судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком нікчемність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби відхилити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2012 по справі №2а/1770/4318/11залишити без змін.
ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко