Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Наставного В.В., Слинька С.С.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

скаржника ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року.

14 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на невиконання Генеральною прокуратурою України постанови Печерського районного суду м.Києва, винесеною у справі №4-2358/11, та на незаконність дій в.о. Голови Вищої Ради Юстиції ОСОБА_4 у зв'язку з відмовою у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2012 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, допущеної по не виконанню постанови Печерського районного суду м. Києва, якою зобов'язано Генеральну прокуратуру України розглянути його заяву про злочин, подану у порядку, передбаченому ст. 97 КПК України.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України місцевий суд указав на те, що суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та зобов'язувати його вчинити певні дії, оскільки це не передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Також судом зазначено, що скарга ОСОБА_1 у частині не погодження з відповіддю в.о. Голови Вищої Ради Юстиції ОСОБА_4 від 27.10.2011 року №М-4467-13667/0/9-11 та зобов'язання її надати певну відповідь, не є предметом розгляду у порядку КПК України (1001-05) .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року цю постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї ОСОБА_1 доводить незаконність постановлених судових рішень, винесених за результатом розгляду скарги на бездіяльність Генеральної прокуратури України. Стверджує, що суд помилково прийшов до висновку, про те, що кримінально-процесуальним законодавством не передбачено можливості у порядку судового контролю визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та зобов'язувати його вчинити дії, передбачені ст. 97 КПК України. Посилається на формальність розгляду справи в апеляційному порядку. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 на підтримання касаційної скарги з доповненнями до неї, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги ОСОБА_1, перевіривши матеріали провадження за скаргою ОСОБА_1, обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі з доповненням до неї, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення статті 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 ст. 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень.

Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

У скарзі, поданій до місцевого суду, ОСОБА_1 не порушував питання про допущену бездіяльність прокурора щодо заяви про злочин.

Оскільки чинне законодавство обмежує повноваження суду з контролю за досудовим слідством, зокрема з питань виконання ними судових рішень, то суд прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 у частині визнання бездіяльності прокуратури неправомірною.

При цьому відмова ОСОБА_1 у задоволенні його скарги на бездіяльність прокуратури у зв'язку з невиконанням судового рішення, що набуло законної сили, не позбавляє його права в установленому законом порядку подати заяву про злочин за невиконання судового рішення за наявності до того підстав.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і постановлено за результатами всебічного дослідження матеріалів справи.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки містить підстави, через які апеляцію ОСОБА_1 визнано необґрунтованою.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили судам першої та апеляційної інстанції постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.

Підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування судових рішень, постановлених за його скаргою, не має.

Керуючись статтями 394- 396 Кримінально-процесуального кодексу України (у редакції1960 року), пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року по справі за його скаргою - без зміни.