569/4274/14-а Про визнання частково нечинним та скасування рішення міської ради про передачу земельних ділянок у приватну власність та надання їх у постійне користування - 03.11.2015 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Рівненської міської ради, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, Управління Держкомзему у м. Рівне, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання частково нечинним та скасування рішення, -

ОСОБА_7 звернулася в суд з позовом до Рівненської міської ради про визнання нечинним та скасування рішення № 596 від 26.12.2001 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та надання їх у постійне користування" в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 309 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (пункт 21 додатку до рішення міської ради № 596 від 26.12.2001 року) та в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 308 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 (пункт 22 додатку до рішення міської ради № 596 від 26.12.2001 року).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваним рішенням відповідача позивач позбавлений можливості належним чином користуватися належними їй на праві власності частиною будинку та земельної ділянки через відсутність заїзду на подвір'я.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року, позовні вимоги задоволено: визнано частково нечинним та скасовано рішення Рівненської міської ради № 596 від 26.12.2001 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність та надання їх у постійне користування", а саме в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 309 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (пункт 21 додатку до рішення міської ради № 596 від 26.12.2001 року) та в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 308 кв.м. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 (пункт 22 додатку до рішення міської ради № 596 від 26.12.2001 року).

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_4 - представник третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та відмовити у позові.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15.04.2008 року державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Любинською Л.І. та зареєстрованого в реєстрі за №1-369, позивач є власником 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_3. Іншим співвласником даного будинковолодіння є третя особі на стороні позивача - ОСОБА_8

Також судами встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку та договором дарування, планом та протоколом обстеження і погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_3, позивач та ОСОБА_8 є співвласниками присадибної земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_3 в м.Рівне, межа якої від точки Г до точки А проходить по суміжності з землями міста (проїзд) по існуючій огорожі в північно-східному напрямку на протязі 31,98 м.

В свою чергу, земельна ділянка для будівництва будинку АДРЕСА_3 була відведена на підставі рішення виконкому Рівненської міської ради депутатів трудящих № 499 від 05.04.1952 року.

Відповідно до генерального плану земельної ділянки, відведеної ОСОБА_11 для будівництва будинку по АДРЕСА_3 та погодженого Управлінням головного архітектора м. Рівне 25.05.1962 року вбачається наявність проїзду по АДРЕСА_3.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка площею 0,6 га під будівництво будинку АДРЕСА_1 була відведена ОСОБА_12 рішенням виконкому Ровенської районної Ради депутатів трудящих за № 297 від 18.07.1967 року, тобто після відведення земельної ділянки ОСОБА_11 для будівництва будинку АДРЕСА_3.

На даний час співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1 є треті особи на стороні відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Зокрема, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого другою Рівненською державною нотаріальною конторою 07.12.1996 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2842 49/100 частин даного будинковолодіння належить на праві власності ОСОБА_5

Відповідно до договору дарування, посвідченого 02.02.1989 першою Рівненською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 20516, власником 51/100 частин даного будинковолодіння є третя особа - ОСОБА_6

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою за № 01-20/1656 від 16.08.2002 року, виданою Управлінням містобудування та архітектури, згідно топографічних планів, які знаходяться в управлінні містобудування та архітектури і виконані в 1973 році та 1986 році, тобто до набуття права власності третіми особами на будинковолодіння по АДРЕСА_4 та до виділення ОСОБА_12 даної земельної ділянки під будівництво будинку АДРЕСА_5, передбачено тупіковий під'їзд до земельної ділянки по АДРЕСА_3, який відповідає сьогоднішньому стану і надалі залишається у загальному користуванні.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при прийнятті оскаржуваного в частині рішення № 596 від 26.12.2001 року був порушений встановлений законом порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 10 Земельного кодексу України (1991 року), який був чинний на день прийняття оскаржуваного в частині рішення рівненської міської ради, до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання в користування, в т.ч. на умовах оренди.

Відповідно до статті 6 Земельного кодексу України громадяни України мають право на одержання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка). Безоплатно земельна ділянка передається у власність громадян для будівництва та обслуговування будинку, в т.ч земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Відповідно до статі 17 Земельного кодексу України (2768-14) передача земельних ділянок у власність Радами народних депутатів, що була раніше надана громадянину, провадиться за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) у розмірах, згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 4 Земельного кодексу України не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, тощо).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до державних актів про право власності на земельні ділянки АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 в м. Рівне та плану розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_6, що є додатком до рішення Рівненської міської ради від 26.12.2001 року, судами встановлено, що частини земельних ділянок площами 309 кв. м та 308 кв. м, які передані у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно, розташовані на місці загального користування, а саме проїзді по АДРЕСА_1.

Проте, такі висновки є передчасними, оскільки, відповідно до доводів касаційної скарги, генеральним планом міста Рівне як на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, так і на сьогодні наскрізного проїзду між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 не передбачено. Передбачений лише тупиковий проїзд до земельної ділянки АДРЕСА_3, який відповідає нормам ДБН 360-92.

Крім того, касатор посилається на технічну документацію на виготовлення Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 та ОСОБА_11, які наявні у матеріалах справи. Згідно із довідкою Управління містобудування та архітектури виконкому Рівненської міської ради № 01-11/1514 від 19.09.14 року та доданих до нього графічних матеріалів зазначено, що на топографічній зйомці міста між житловими будинками АДРЕСА_3, АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 відображений Г-образний тупиковий проїзд без роз'їзного або поворотного майданчика.

Дані обставини суперечать висновкам судів про наявність нарізного проїзду між будинками АДРЕСА_7 та АДРЕСА_3, а також про передачу третім особам земельних ділянок за рахунок земель, що знаходяться у загальному користуванні.

Проте, судами попередніх інстанцій не було взято до уваги зазначені обставини, не надано їм належної правової оцінки.

Щодо порушення позивачем строків звернення до суду, то судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до витягу з протоколу № 13 від 04.10.2004 засідання комісії з питань вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок, власник земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_3 ОСОБА_8 присутнім на засіданні комісії не був. Будь-яких доказів повідомлення його про час та місце проведення засідання даної комісії чи про результати прийнятого рішення на засіданні цієї комісії, ні відповідач, ні треті особи на стороні відповідача, суду не надали.

Проте такі висновки є необґрунтованими, оскільки норми КАС України (2747-15) пов'язують початок обрахунку строку на звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із встановлених обставин у справі вбачається, що оскаржуване рішення, яким було передано у власність земельні ділянки третім особам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було прийняте у грудні 2001 року.

Тобто, про порушення прав на користування проїздом позивач могла дізналася ще з моменту прийняття у спадщину будинку АДРЕСА_3 у 2008 році.

Між тим дані обставини суди попередніх інстанцій теж залишили без з'ясування.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин у справі, неврахування доводів відповідача та третіх осіб по справі та ненаданні їм належної правової оцінки

Відповідно до ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Установивши помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляду справи судам необхідно врахувати обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, викладені у судовому рішенні.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 159, 220, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника третіх осіб на стороні відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.