Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С.,суддів Дембовського С. Г., Наставного В. В.,за участю прокурора Міщенко Т. М.розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 лютого 2013 року справу за касаційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 року щодо ОСОБА_5 та постанову цього ж суду від 22 серпня 2012 року щодо ОСОБА_6

Вироком Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що

судимості не мав,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Постановою Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

такого, що судимості не має,

передано під нагляд батькам, а кримінальну справу за ч. 3 ст. 185 КК України щодо нього закрито у зв'язку з недосягненням ОСОБА_6 віку, з якого може настати кримінальна відповідальність.

Згідно з цими судовими рішеннями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними у тому, що вони наприкінці травня 2012 року приблизно о 18:00 за попередньою змовою групою осіб проникли до будинку АДРЕСА_1, де в одній із кімнат із сейфу таємно викрали золоті сережки та 200 дол. США, чим завдали ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 3100 грн.

У касаційних скаргах та доповненнях прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального та процесуального законів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційні скарги, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора щодо постанови суду слід задовольнити, а щодо вироку - задовольнити частково.

Як видно зі змісту оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_5, останнього визнано винним у вчиненні крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб.

При цьому, відповідно до ст. 26 КК України, співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів неправомірного діяння у вчиненні умисного злочину. Але як випливає з положень кримінального закону, у разі коли із групи осіб, котрі вчинили злочин, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, не можуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Разом із тим, ОСОБА_6, разом з яким ОСОБА_5 викрав чуже майно, на момент вчинення злочину не досяг віку, з якого відповідно до вимог ст. 22 КК України можлива кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 185 КК України.

Отже, дії ОСОБА_5 не підлягають кваліфікації за такою ознакою як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, внаслідок чого така кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з обвинувачення, а вирок районного суду - зміні.

Разом із тим, твердження прокурора про істотні порушення судом норм процесуального закону через те, що суд, звільнивши ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, не поклав на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, є безпідставними.

Так, згідно із цією статтею у разі звільнення винної особи від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого певні обов'язки, однак за змістом указаної норми це є правом суду, а не його обов'язком і невиконання цього положення не є порушенням, яке тягне за собою безумовне скасування вироку.

Крім того, з вироку щодо ОСОБА_5 підлягає виключенню посилання на ОСОБА_6 як на особу, котра разом із ним таємно викрала чуже майно.

Що стосується тверджень прокурора про необхідність скасування постанови суду про застосування до ОСОБА_6 примусових заходів виховного характеру, то вони ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК України до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, суд застосовує примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК України.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_6 на момент вчинення злочину не досяг віку, з якого відповідно до вимог ст. 22 КК України можлива кримінальна відповідальність, на підставі чого до нього були застосовані примусовий захід у виді передачі під нагляд батькам, передбачений ч. 2 ст. 105 КК України.

Разом із тим, за законом, передача малолітнього під нагляд батьків допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

При цьому питання про передачу малолітнього під нагляд батьків суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують, - неприпустимо передавати малолітнього під нагляд батьків, позбавлених батьківських прав, або котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Також, хоча у законі не передбачено обов'язкового отримання згоди батьків на передачу їм малолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду.

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 105 КК України суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, на який призначається примусовий захід виховного характеру.

Однак суд усупереч цим вимогам, вирішуючи питання про застосування примусових заходів виховного характеру до ОСОБА_6 не дослідив дані, що характеризують його батьків та свідчили б про їх реальну можливість позитивно впливати на нього. Отримавши згоду на таку передачу лише від батька, суд передав ОСОБА_6 під нагляд обох батьків, при цьому не визначив на який саме термін малолітній передається під нагляд.

Таким чином, на підставі наведеного колегія суддів вважає за необхідне постанову щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу щодо

нього направити на новий судовий розгляд, під час якого суду належить повно й усебічно дослідити всі обставини справи, наявні докази, перевірити й інші доводи, наведені у касаційній скарзі, та врахувати викладене у цій ухвалі, після чого необхідно дати належну юридичну оцінку діям ОСОБА_6 і прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора на вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 щодо ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Виключити з мотивувальної частини вироку таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а також посилання на прізвище ОСОБА_6, замінивши його на «особа, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність».

У решті цей вирок залишити без зміни.

Касаційну скаргу прокурора щодо постанови Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 року щодо ОСОБА_6 задовольнити.

Скасувати постанову Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2012 року, а справу щодо ОСОБА_6 направити на новий судовий розгляд.