Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,суддів:Кравченка С.І., Лагнюка М.М., за участю прокурора Сенюк В.О., представників потерпілого ОСОБА_5, ОСОБА_6,розглянула в судовому засіданні 21 лютого 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 та його представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2012 року при попередньому розгляді кримінальної справи про звільнення ОСОБА_8, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 371, ч. 2 ст. 365 КК України, від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, та на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2012 року, якою вказану постанову районного суду залишено без зміни.

При попередньому розгляді справи постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2012 року

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 371, ч. 2 ст. 365 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальну справу щодо нього закрито.

Цивільний позов на суму 15 000 грн. залишено без розгляду.

Відповідно до матеріалів кримінальної справи ОСОБА_8 пред'являлось обвинувачення у вчиненні злочинів, кваліфікованих як завідомо незаконне затримання і перевищення влади та службових повноважень, що супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, за наступних обставин.

ОСОБА_8, являючись службовою особою, що постійно здійснює функції представника влади, згідно наказу начальника УМВС України в Кіровоградській області № 268 о/с від 20.09.2000 року, був призначений на посаду оперуповноваженого групи боротьби з майновими злочинами та крадіжками автотранспортних засобів відділення карного розшуку кримінальної міліції Кіровоградського МВ УМВС України в області, маючи звання старшого лейтенанта міліції, будучи службовою особою, здійснюючи функції представника влади, відповідно до ст. 1 Закону України "Про міліцію" та будучи уповноваженим захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань, 19.02.2002 року приблизно об 11 годині, разом з працівниками ВКР Кіровоградського МВ УМВС України в області ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на службовому автомобілі марки ВАЗ 2106, НОМЕР_1, за кермом якого знаходився інспектор розшуку ВДАЇ МВ ОСОБА_11 направились до будинку АДРЕСА_1, для з'ясування можливої причетності ОСОБА_12 до крадіжки автомобіля марки ВАЗ 2101, який належав ОСОБА_13

Прибувши до будинку АДРЕСА_1 працівники міліції побачили ОСОБА_12, який перебував на вулиці біля вказаного будинку та вигулював собаку.

Далі, ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9, вийшовши із автомобіля, підійшли до ОСОБА_12, де представившись та показавши посвідчення, ОСОБА_8 запропонував останньому проїхати до Кіровоградського МВ УМВС України в області для дачі пояснень. Погодившись на пропозицію ОСОБА_8, ОСОБА_12 сів до службового автомобіля, у якому перебували працівники ВКР Кіровоградського МВ УМВС України в області ОСОБА_9, ОСОБА_10, та інспектор розшуку ВДАЇ МВ ОСОБА_11, після чого автомобіль прослідував до Кіровоградського МВ УМВС України в області.

Прибувши до стоянки розташованої біля будівлі Кіровоградського МВ УМВС в Кіровоградській області, за адресою: м. Кіровоград, вул. Жовтневої Революції 58, приблизно об 11 годині 30 хвилин, працівники міліції вийшли з автомобіля, після чого ОСОБА_8 завів ОСОБА_12 в приміщення міськвідділу, тримаючи його за передпліччя лівої руки та привів у такий спосіб до свого службового кабінету № 206, до якого провів ОСОБА_12 для дачі пояснень щодо крадіжки автомобіля.

Проте, діючи в порушення вимог ст. ст. 28, 29 Конституції України, ст.ст. 3, 5 пунктів 5, 6 Закону України "Про міліцію" та ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України, оперуповноважений групи боротьби з майновими злочинами та крадіжками автотранспортних засобів відділення карного розшуку кримінальної міліції Кіровоградського МВ УМВС України в області ОСОБА_8, не маючи жодних передбачених законом підстав, розпочав дії, направлені на незаконне затримання ОСОБА_12, не повідомивши про їх підстави та мотиви. Для цього, ОСОБА_8 завів останнього всередину вказаного приміщення, тримаючи його за передпліччя лівої руки, та привів у даний спосіб до свого службового кабінету № 206. Після та внаслідок вказаних дій ОСОБА_8, ОСОБА_12 був фактично позбавлений можливості вільно обирати місце свого знаходження та вільного переміщення внаслідок перебування у вказаному приміщенні, знаходячись повністю під контролем представника влади та виконуючи при цьому його команди.

Крім того, про факт затримання ОСОБА_12, ОСОБА_8 не склав жодних визначених та передбачених законодавством процесуальних документів, та не повідомив рідних затриманого, а саме батьків ОСОБА_12 так як того вимагає закон.

Далі, діючи умисно, явно перевищуючи свої повноваження, з метою отримання фактичних даних щодо причетності ОСОБА_12 до крадіжки автомобіля ОСОБА_13, ОСОБА_8 розпочав вимагати від ОСОБА_12 зізнання у вчиненні вказаного злочину. Не отримавши визнання ОСОБА_12 своєї вини у зазначеному діянні, ОСОБА_8 завдав ОСОБА_12 удари, а саме: спочатку 2-3 легких ударів рукою в область грудної клітини, плечей. Потім, почав завдавати удари з більшою силою рукою в область голови, грудей та плечей, а також п'ятою ноги в область колін та бедра. Після цього, не отримавши визнання вини ОСОБА_12, завдав декілька ударів коліном в область грудної клітини, супроводжуючи свої дії погрозами зґвалтування, позбавлення ОСОБА_12 життя, що ображало особисту гідність останнього. Після цього, вийшовши з кабінету, ОСОБА_8 повернувся із заздалегідь приготовленими знаряддями для завдання фізичного болю потерпілому - металевою трубою, протигазом, спецзасобом - наручниками, та продовжуючи свої дії направлені на незаконне здобуття доказів вини, одягнувши на неповнолітнього ОСОБА_12 наручники, використовуючи металеву трубу, яку попередньо він продів поміж руками потерпілого та його тулубом, та у висячому положенні розмістив його на краях двох столів, які попередньо зсунули один до одного.

Після цього, продовжуючи незаконне утримання ОСОБА_12 в приміщенні Кіровоградського МВ УМВС в області, ОСОБА_8, одягнувши на ОСОБА_12 протигаз, завдав останньому 5-6 ударів ногами в область тулуба. Продовжуючи втілення своїх злочинних намірів ОСОБА_8, не отримавши зізнання у вчиненні злочину, декілька разів перекривав неповнолітньому ОСОБА_12 клапан протигазу, від чого останній знепритомнів. Після того, як потерпілий прийшов до свідомості, ОСОБА_8, посадивши його на стілець, підійшов ззаду, зняв один черевиків та завдав 3-4 сильних удари молотком по п'яті.

В подальшому, не отримавши визнання ОСОБА_12 своєї вини у вчиненні крадіжки автомобіля ОСОБА_13, приблизно о 12 годині 40 хвилин, ОСОБА_8 провів незаконний особистий обшук потерпілого, та, не складаючи жодного процесуального документа, яким обґрунтовувалось затримання неповнолітнього ОСОБА_12, помістив його до камери тимчасового утримання Кіровоградського міськвідділу міліції, де останній незаконно утримувався протягом 2 годин 40 хвилин, з 13 години 20 хвилин до 16 години 19.02.02, після чого, ОСОБА_12 у супроводі ОСОБА_8 був доставлений до кабінету № 206, в якому потерпілий перебував у період часу з 16 до 19 години.

Протягом зазначеного періоду часу, ОСОБА_8, незаконно утримуючи його у приміщенні, позбавив його можливості вільно обирати своє місце знаходження та переміщатися.

Крім того, протягом зазначеного періоду часу, ОСОБА_8 продовжував вчиняти дії, які явно виходили за межі наданих йому повноважень, що супроводжувались насильством та болісними діями відносно ОСОБА_12, а саме: ОСОБА_8 ставив ніжку стола на праву руку неповнолітнього ОСОБА_12, вимагаючи при цьому підписати якісь документи. При цьому вказані дії ОСОБА_8 супроводжувалися погрозами зґвалтуванням та фізичним знищенням потерпілого ОСОБА_12 та завданням йому декількох сильних ударів ногою в область колін та стегна. В подальшому, побоюючись продовження фізичного насильства, ОСОБА_12 на пропозицію ОСОБА_8 підписав декілька документів, зі змістом яких не ознайомлювався.

Після завершення вказаних злочинних дій, приблизно о 19 годині ОСОБА_12 був випущений ОСОБА_8 з приміщення Кіровоградського МВ УМВС України в області.

Згідно висновку судово-медичного експерта від 24.03.2003 року та від 29.09.2006 року, отримані ОСОБА_12 тілесні ушкодження, в результаті вказаних дій ОСОБА_8, відносяться до категорії легких.

Тобто, ОСОБА_8 вчинив злочини, передбачені ч. 1 ст. 371, ч. 2 ст. 365 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2012 року апеляцію представників ОСОБА_12 - ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишено без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2012 року залишено без зміни.

В касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_12 та його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порушують питання про скасування судових рішень та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При цьому, просять змінити підсудність справи та направити її на розгляд в іншу область та зазначають на порушення судами, всупереч ухвали апеляційного суду, правил підсудності розгляду справи.

Крім того, скаржники вважають, що судом порушенні вимоги ст. 11-1 КПК України, так як справа надійшла до суду не з мотивованою постановою прокурора про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної справи, а з обвинувальним висновком.

Також вважають, що суд порушив вимоги ч. 2 ст. 49 КК України та не врахував, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9, перебуваючи у розшуку з лютого 2002 року по 29 квітня 2005 рік, продовжували працювати у міліції, отримували чергові звання та вийшли на пенсію по вислузі років з міліції. Крім того, вказують, що у справі відсутній протокол судового засідання від 08.06.2012 року та не фіксувався цього дня перебіг судового засідання; порушено таємницю наради суддів, так як 08.06.2012 року судове засідання не проводилося; порушено вимоги КПК України (1001-05) про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення потерпілому. Вважають, що суд незаконно не задовольнив їх цивільний позов.

Стверджують, що апеляційний суд належним чином не перевірив їх доводи про знаходження ОСОБА_8 у розшуку та безпідставно залишив рішення районного суду без зміни. Також зазначають, що, апеляційний суд безпідставно відхилив їх клопотання про фіксацію процесу.

Також скаржники просять направити матеріали справи Генеральному прокурору України про порушення кримінальних справи відносно ряду посадових осіб та суддів, а також винести окремі ухвали.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив судові рішення залишити без зміни; пояснення представників потерпілого, які підтримали касаційну скаргу в повному обсязі та просили судові рішення скасувати, а кримінальну справу направити на новий попередній розгляд справи у суді; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, судові рішення -скасуванню, а кримінальна справа - направленню суду першої інстанції зі стадії попереднього її розгляду з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули визначені законом строки, зокрема, у разі вчинення тяжкого злочину - десять років.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Тому при звільненні особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України суду слід з'ясувати, чи не ухилялася особа від слідства або суду та які строки давності застосовувати - визначені ч. 1 ст. 49 КК України чи ч. 2 ст. 49 КК України.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, районний суд, звільняючи на попередньому розгляді справи ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, не виконав вказаних вимог закону та належним чином не перевірив, чи не ухилявся ОСОБА_8 під слідства або суду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою від 24 лютого 2003 року відносно підозрюваного ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд (т. 2 а. с. 54), відповідно до якої він зобов'язувався не виїжджати із вказаного місця свого проживання без дозволу слідчого і судових органів і з'являтися за їх викликом (т. 2 а. с. 55).

Однак, зі змісту подання слідчого прокуратури, погодженого з прокурором, направленого на ім'я голови місцевого суду, вбачається, що ОСОБА_8 неодноразово викликався до прокуратури для пред'явлення обвинувачення, але ці вимоги ігнорував, вчинив тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 8 років і те, що, перебуваючи на свободі, він ухиляється від слідства та суду, перешкоджає встановленню істини по справі, буде продовжувати злочинну діяльність, тому просив обрати відносно ОСОБА_8 міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту строком на 2 місяці, яке було частково задоволено постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 серпня 2004 року та надано дозвіл на затримання підозрюваного й доставку його в суд під вартою (т. 2 а. с. 70), при цьому, суд також вказав на те, що ОСОБА_8, перебуваючи на свободі, ухиляється від слідства та суду, перешкоджає встановленню істини по справі. Більше того, постановою слідчого прокуратури від 10 вересня 2004 року об'явлено розшук обвинуваченого ОСОБА_8 у зв'язку з тим, що він переховується від слідства та його місцезнаходження не відоме. (т. 2 а. с. 79)

На вказані обставини суд при попередньому розгляді кримінальної справи щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не звернув уваги. Не досліджував їх.

Крім того, не оцінив належним чином районний суд і той факт, що після скасування ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2011 року вироку Кіровоградського районного суду від 30 грудня 2010 року та направлення справи прокурору для організації додаткового розслідування, постановою слідчого від 18 квітня 2011 року слідство також зупинялося у зв'язку з невідомим місцезнаходженням обвинувачених (т. 4 а. с. 10).

Таким чином, колегія суддів вважає, що районний суд належним чином не дослідив, чи не ухилявся ОСОБА_8 від слідства або суду та прийшов до передчасного висновку про те, що строки давності вчинених злочинів становлять 10 років, як передбачено ч. 1 ст. 49 КК України, а не 15 років, як передбачено ч. 2 ст. 49 КК України.

Також й апеляційний суд при перегляді справи не звернув уваги на доводи апеляцій в цій частині, всупереч вимогам ст. 377 КПК України, належним чином не обґрунтував, чому залишає їх без задоволення.

На думку колегії суддів, вищезазначені порушення, допущені судами є істотними, оскільки перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і прийняти законні, обґрунтовані і справедливі рішення. А тому, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України, судові рішення слід скасувати, а кримінальну справу направити в суд першої інстанції на новий попередній розгляд.

Під час нового попереднього розгляду слід врахувати наведене, перевірити інші доводи касаційної скарги потерпілого та його представників, і прийняти законне й обґрунтоване рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 394- 396, 398 КПК України (в редакції 1960 року), розділом ХІ Перехідних положень до КПК України (1001-05) від 13.04.2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 та його представників ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Скасувати постановлену при передньому розгляді постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 червня 2012 року про звільнення ОСОБА_8, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 371, ч. 2 ст. 365 КК України, від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та із закриттям кримінальної справи, та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2012 року, а кримінальну справу направити в суд першої інстанції на новий розгляд зі стадії попереднього розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

В той же час, як видно із змісту касаційної скарги засудженого, останній фактично посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_17 у вчиненні зазначеного у вироку злочину підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та відносних доказів, досліджених судом з достатньою повнотою, їм дана об'єктивна оцінка, а саме, даними показань свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_20, даними протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю засудженого та фото таблицею до нього, протоколу огляду місця події та фото таблиці до нього, даними висновку судово-медичної експертизи трупа, висновку судово-біологічної експертизи № 222 від 14 вересня 2010 року, висновку судово-цитологічної експертизи №195ц від 06 жовтня 2010 року.

Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 332- 335 КПК України, є законним та вмотивованим.

При цьому, на думку колегії суддів, в процесі досудового, судового слідства по справі істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого не допущено.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про застосування до нього психологічного впливу працівників міліції, то вони є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Вказані доводи були належним чином перевірені при перегляді справи судом апеляційної інстанції.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_17 за ч. 1 ст. 115 КК України є правильною, підстав для її сумніву колегія суддів не вбачає.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині.

Покарання призначене ОСОБА_17 відповідно до вимог ст. 65 КК України, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, особи засудженого, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання; є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів належним чином перевірила та дала відповіді на всі доводи засудженого, викладені ним в апеляції, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх законними та обґрунтованими, а тому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_17 та для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.