Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О. В.,

суддів: Сахна Р. І., Шибко Л. В.,

за участю прокурора Сорокіної О. А.,

особи, яку звільнено

від кримінальної

відповідальності ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на постанову Василівського районного суду Запорізької області від

08 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2012 року.

Вказаною постановою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК не має судимості та на час винесення постанови мав на утриманні неповнолітню дитину,

звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3680-VI «Про амністію у 2011 році» далі - Закон), а провадження у кримінальній справі за обвинуваченням його у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ст. 123 КК, закрито.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2012 року цю постанову місцевого суду залишено без зміни.

Орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він приблизно в червні 1995 року на території двору за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 незаконно придбав (знайшов) вогнепальну зброю - гвинтівку системи «Мосіна» калібру 7,62 мм зразка 1891/1930, яку без відповідного дозволу став зберігати за вищевказаним місцем свого проживання і з якої у березні 2008 року незаконно кустарним способом виготовив обріз і став продовжувати зберігати в тому ж місці.

11 грудня 2009 року приблизно о 21:00 ОСОБА_1 на автомобілі марки ВАЗ-2105 (реєстр. № НОМЕР_1) перевіз указаний обріз у с. Переможне Василівського району Запорізької області та цього ж дня близько 21:15, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник унаслідок тяжкої образи з боку ОСОБА_2, здійснив постріл у останього, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. Потерпілий вважає, що судові рішення були винесені з істотним порушенням кримінально-процесуального закону 1960 року, що у свою чергу призвело до незаконного застосування до ОСОБА_1 амністії та внасилідок цього - до безпідставного його звільнення від кримінальної відповідальності.

У запереченнях на цю касаційну скаргу ОСОБА_1 та представник його інтересів - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять скаргу потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішеня без зміни.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора та ОСОБА_1 про законність та обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 суд звільнив від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону, оскільки він на день набрання чинності цим Законом (3680-17) мав дитину, котрій не виповнилося

18 років, та не був щодо неї позбавлений батьківських прав (т. 3, а.с. 99-100).

Статтею 6 Закону передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим нормативно-правовим актом, осіб, які підпадають під дію його ст. 1, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали у них законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 12 Закону його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання ним чинності включно.

Статтею 7 Закону встановлено заборону на його застосування. Зокрема, амністія не застосовується: до осіб, які мають дві та більше судимостей за вчинення тяжких злочинів згідно з КК 1960 року (2001-05) , а також за вчинення тяжких, особливо тяжких умисних злочинів згідно з КК 2001 року (2341-14) ; до осіб, до яких протягом 1998-2010 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин.

Разом із тим, доводи потерпілого ОСОБА_2 про те, що

ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності і до нього було застосовано амністію, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Отже, передбачена ст. 7 Закону заборона, на яку посилається потерпілий, не поширюється на ОСОБА_1

Крім того, зі змісту апеляційної скарги потерпілого та матеріалів справи вбачається, що такі ж доводи скаржник висловив і у своїй апеляції, які апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними. Свої висновки, з якими погоджується колегія суддів, суд належним чином умотивував у рішенні.

У касаційній скарзі не наведено інших, не досліджених судом обставин, які би спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанції про правомірність застосування до ОСОБА_1 амністії.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були підставою для скасування чи зміни судових рішень у справі, не виявлено.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Постанову Василівського районного суду Запорізької області від

08 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від

05 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.