Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-суддіШилової Т.С., суддів Матієк Т.В., Романець Л.А., за участю прокурора Шевченко О.О., засудженої ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_5

Вироком Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 20 березня 2012 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за:

- ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- ст. 356 КК України до 3 місяців арешту.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2012 року вирок місцевого суду змінено. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного за вироком покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку терміном 3 роки та з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Як установив суд, ОСОБА_5, що проживала за адресою АДРЕСА_1, достовірно знала про те, що розташована поруч квартира НОМЕР_1 перебувала у власності ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після смерті дочки ОСОБА_7 - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, з метою заволодіння правом спадкування чужого майна, а саме зазначеної квартири, засуджена з корисливих мотивів склала позовну заяву про право на користування житлом ОСОБА_7 на підставі того, що вона протягом більш ніж п'яти років проживала з останньою спільно однією родиною. При цьому ОСОБА_5 у позовній заяві приховала той факт, що дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, тобто з моменту її смерті до подання позовної заяви не пройшло 6 місяців (строку для прийняття спадщини), достовірно знаючи про те, що дана обставина має істотне значення при вирішення питання про право спадкування. Таким чином засуджена позбавила дочку ОСОБА_8 - ОСОБА_6 можливості прийняти спадщину після смерті матері.

11 липня 2008 року ОСОБА_5 умисно подала до Центрального районного суду м. Сімферополя складений нею завідомо неправдивий документ - позовну заяву, за результатом розгляду якої суд 31 липня 2008 року, будучи введеним в оману, встановив факт проживання її однією сім'єю з ОСОБА_7, прийняття нею спадщини після померлої, визнав за ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування на квартиру НОМЕР_1. Зазначене рішення засуджена подала до нотаріальної контори, де на неї було оформлено право власності на цю квартиру. Таким чином, своїми шахрайськими діями засуджена незаконно, шляхом обману набула право на чуже майно

У подальшому з метою утримання даної квартири достовірно знаючи, що рішення місцевого суду про визнання за нею права власності на дану квартиру скасовано з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції, ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_9 іпотечний договір від 02 грудня 2009 року на цю квартиру, у зв'язку із чим дана квартира була внесена до Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомості. Отже, своїми умисними діями засуджена позбавила ОСОБА_6 права спадкування після смерті матері та незаконно заволоділа квартирою, ринкова вартість якої на момент вчинення злочину складала 155 851 грн, що є великим розміром.

Крім того, ОСОБА_5, знаючи про оскарження ОСОБА_6 правомірності набуття права власності на оспорювану квартиру, у вересні 2010 року організувала та здійснила умисне пошкодження частини домоволодіння, чим спричинила потерпілій збитки на загальну суму 28 332 грн, що є значним розміром.

У касаційній скарзі потерпіла, як убачається з її змісту, порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування цим судом вимог кримінального закону та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої внаслідок м'якості. Зазначає, що апеляційний суд при звільненні засудженої від відбування покарання з випробуванням не врахував того, що остання перешкоджала встановленню істини у справі, продовжує свою злочинну діяльність, перешкоджає визнанню права власності на вказану квартиру за потерпілою, умисно затягує розгляд цивільної справи, що свідчить про відсутність розкаяння та продовження вчинення нею злочинних дій.

На касаційну скаргу надійшло заперечення засудженої ОСОБА_5, яка просить залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав скаргу потерпілої, засудженої, яка заперечувала проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга потерпілої не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та кваліфікація її дій у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження потерпілої про м'якість призначеного апеляційним судом засудженій покарання у зв'язку зі звільненням від його відбування є безпідставним.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного їй місцевим судом покарання з випробуванням апеляційний суд у повній мірі дотримався вимог зазначеного закону. Зокрема, суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, що відповідно до ст. 12 КК України є невеликої тяжкості та тяжким, дані про особу засудженої, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, яка є інвалідом, що суд апеляційної інстанції визнав обставиною, яка пом'якшує покарання. Зазначені обставини, хоча й були зазначені у вироку місцевого суду, але вони не були належним чином враховані при призначенні покарання.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування нею покарання за умови встановлення їй максимального іспитового строку, передбаченого ч. 3 ст. 75 КК України, та контролю за її поведінкою з боку органів кримінально-виконавчої інспекції.

Посилання потерпілої на те, що до засудженої не може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки між ними існують цивільні спори щодо цієї квартири, не є безумовною підставою для ізоляції засудженої від суспільства.

Інших доводів щодо неможливості звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного їй покарання з випробуванням касаційна скарга потерпілої не містить, а тому підстав для її задоволення не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (1001-05) ,

Ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 - без задоволення.