Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О. В.,

суддів Сахна Р. І., Шибко Л. В.,

за участю прокурора Сорокіної О. А.,

засудженої ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 квітня 2012 року.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від

24 січня 2011 року (як вказано у ньому а.с. 112)

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше судиму, останнього разу вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від

11 лютого 2011 року за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки зі звільненням від його відбування з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 900 грн.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком повністю приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 11 лютого 2011 року та остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з іспитовим строком 2 роки і штрафу у розмірі 900 грн.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК постановлено покарання за цим вироком у виді штрафу виконувати самостійно.

Вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винною і засуджено за те, що вона в стані алкогольного сп'яніння 27 жовтня 2011 року приблизно о 23:00, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, таємно викрала належний ОСОБА_2 мобільний телефон марки «Самсунг S 3600і», чим спричинила останньому матеріальну шкоду на загальну суму 505,75 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 квітня

2012 року в порядку, передбаченому ст. 365 КПК 1960 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. Із вступної його частини виключено посилання на судимість ОСОБА_1 за вироком від 07 жовтня 2010 року.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та кваліфікації дій засудженої, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд через неправильне застосування кримінального закону, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої, внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу та вважав, що постановлена ухвала підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, засуджену

ОСОБА_1, яка просила касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК 1960 року при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляції, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

З огляду на ухвалу суду апеляційної інстанції ці вимоги закону у вказаній справі належним чином не виконані.

Як убачається з матеріалів справи, не погоджуючись із вироком, прокурор, який брав участь у розгляді справи місцевим судом, звернувся до апеляційного суду із апеляцією. За змістом цієї апеляції, прокурор звертав увагу суду на неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону при визначенні остаточного ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 75 КК та роз'яснень, які містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (v0007700-03) «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту

ч. 3 ст. 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 злочин, за який її засуджено у даній справі, вчинила 27 жовтня 2011 року, тобто у період іспитового строку, призначеного їй за попереднім вироком.

З огляду на ухвалу, апеляційний суд доводи прокурора наведені в апеляції про неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ретельно не перевірив, не проаналізував і не дав на кожен з них вичерпну відповідь із посиланням на відповідний матеріальний закон із урахуванням положень судової практики.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене та постановити обґрунтоване рішення відповідно до вимог закону.

Окрім того, під час нового розгляду справи, апеляційному суду слід звернути увагу на дату винесення вироку місцевого суду.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394 - 398 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.