5-792км13 Про хуліганство та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 19.02.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та заступника прокурора Хмельницької області на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 вересня 2012 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, судимого вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2011 року за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю два роки,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 121 КК - на строк п'ять років, за ч. 4 ст. 296 КК - на строк чотири роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК покарання ОСОБА_1 за сукупністю злочинів визначено у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК частково приєднано покарання, призначене за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2011 року, і за сукупністю злочинів остаточне покарання засудженому визначено у виді позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців.

Постановлено стягнути зі ОСОБА_1 15 000 грн на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння 23 квітня 2011 року близько 22:00 біля магазину «Гранд», розташованого по вул. Панаса Мирного, 37/2 у м. Хмельницькому поблизу кінцевої зупинки громадського транспорту «Озерна», звернувся до ОСОБА_2 з проханням дати цигарки, на що отримав відмову. Усвідомлюючи, що знаходиться у громадському місці, але ігноруючи елементарні правила поведінки, моралі та добропорядності, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил та норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб з використанням при цьому малозначного приводу, ОСОБА_1 предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, - розбитою пляшкою умисно вдарив ОСОБА_2 по правій частині обличчя. Коли потерпілий відійшов убік та виставив вперед ліву руку з метою стримати ОСОБА_1, останній вдарив розбитою пляшкою ОСОБА_2 по долоні лівої руки. Після цього ОСОБА_1 намагався наздогнати ОСОБА_2, який, скориставшись таксі, залишив місце події. У результаті протиправних дій засудженого ОСОБА_2 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень у виді різаної рани обличчя, що його знівечило.

У касаційній скарзі засуджений просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного в частині його засудження за ч. 1 ст. 121 КК скасувати і закрити справу в цій частині за відсутністю складу злочину, а в частині засудження за ч. 4 ст. 296 КК - змінити і перекваліфікувати дії на ч. 2 ст. 125 КК та пом'якшити призначене покарання, оскільки вважає, що хуліганства не вчиняв, а лише заподіяв потерпілому легких тілесних ушкоджень, випадково махнувши у його бік розбитою пляшкою, щоб він не підходив.

У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного змінити у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки, на думку прокурора, призначення засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю вироків є неправильним, тому що вирок Хмельницького міськрайонного суду від 31 серпня 2011 року має виконуватися самостійно.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора (який не підтримав касаційної скарги засудженого і підтримав скаргу прокурора), думку засудженого (протилежну прокурорській), перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 323 КПК 1960 року вирок суду має бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 цього Кодексу мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Проте, як убачається з формулювання обвинувачення у мотивувальній частини вироку, цих вимог кримінально-процесуального закону місцевий суд під час постановлення вироку не дотримався, адже не виклав належним чином формулювання обвинувачення, за яким засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК.

Зокрема, ч. 1 ст. 121 КК встановлено кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило, крім іншого, непоправне знівечення обличчя.

Між тим, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не містить того факту, що засуджений спричинив саме непоправне знівечення обличчя потерпілого, хоча у цьому випадку вказане є обов'язковою ознакою вищезазначеного складу злочину.

Крім того, засудивши ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК за вчинення хуліганства, суд у формулюванні обвинувачення не виклав усіх обов'язкових ознак цього складу злочину. Так, не зазначено у цій частині вироку про грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і, про те, в яких діях засудженого вони виявилися.

Разом із тим, кваліфікуючи дії засудженого у мотивувальній частині вироку, суд указав усі ознаки складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК. Таким чином, кваліфікація дій засудженого не відповідає (суперечить) формулюванню обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Це є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки виявлене порушення вимог КПК (1001-05) перешкодило суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок.

Доводи прокурора про те, що при призначенні засудженому остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК суд безпідставно частково приєднав покарання за попереднім вироком, є обґрунтованими, адже коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням (таким чином засуджено ОСОБА_1 за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 серпня 2011 року), вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

З огляду на викладене вирок місцевого суду й ухвала апеляційного (оскільки цих помилок не було виправлено під час апеляційного розгляду справи) підлягають скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого справу належить розглянути з дотриманням вимог матеріального та процесуального законів, перевірити доводи, що містяться у касаційних скаргах прокурора і ОСОБА_1, й у разі доведення винуватості обвинуваченої особи призначити належне покарання, яке має відповідати вимогам статей 65, 70 КК.