Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів: Орлової С.О., Квасневської Н.Д.,

за участю прокурора Підвербної Г.Я.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 лютого 2013 року матеріали за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2012 року.

18 липня 2009 року колишній директор-лікар-бактеріолог Білогірської районної державної лабораторії ветеринарної медицини ОСОБА_1 звернулася до прокуратури Автономної Республіки Крим із заявою, в якій ставила питання про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб Головного управління ветеринарної медицини в Автономної Республіки Крим у зв'язку з порушеннями чинного законодавства при ліквідації Білогорської районної державної лабораторії ветеринарної медицини, що призвело до порушення її трудових прав.

Постановою помічника прокурора Київського району м. Сімферополя від 2 лютого 2012 року в порушенні кримінальної справи відмовлено: щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ст. 365 КК України; ОСОБА_3 - за ознаками злочину, передбаченого ст. 172 КК України; щодо ОСОБА_1 - за ознаками злочину, передбаченого ст. 383 КК України.

Не погоджуючись із постановою, ОСОБА_1 оскаржила її до суду в порядку, передбаченому ст. 236-1 КПК України.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 19 березня 2012 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду автономної Республіки Крим від 17 липня 2012 року постанову суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому як на істотні порушення кримінально-процесуального закону посилається на порушення прокурором вимог ст. 99 КПК України, неповноту, однобічність проведеної перевірки й невиконання вказівок суду при скасуванні попередніх постанов про відмову в порушенні кримінальної справи за цими ж фактами, що суд усупереч вимогам ст. 236-2 КПК України залишив поза увагою. Вказує, що постанову про відмову в порушенні кримінальної справи винесла та сама посадова особа, яка раніше виносила аналогічні постанови, скасовані судами, що ставить під сумнів її неупередженість. З цих же підстав вважає, що справу за її скаргою в місцевому й апеляційному суді розглянуто незаконним складом суду - суддями, які раніше брали участь у розгляді матеріалів за її скаргою на іншу постанову аналогічного змісту. На думку скаржника, висновок прокурора з приводу наявності або відсутності в її діях складу злочину, передбаченого ст. 383 КК України, є таким, що обмежує її право на звернення з заявою або повідомленням про злочин. Крім цього, зазначає, що органом прокуратури їй не було направлено копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а судом не здійснювалася фіксація процесу технічними засобами, незважаючи на наявність відповідного її клопотання. Апеляційний суд, на думку скаржника, її доводів з цього приводу належним чином не перевірив і помилку місцевого суду не виправив.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Виходячи з вимог ст. 236-2 КПК України, при розгляді судом скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи критерієм законності такої постанови є дотримання вимог статті 99 КПК України, повнота і всебічність проведеної перевірки в межах заяви або повідомлення про злочин, за результатами якої прокурор, слідчий, орган дізнання дійшли висновку про відсутність підстав для порушення кримінальної справи.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України справу може бути порушено лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Доводи ОСОБА_1 щодо порушення судом вимог кримінально-процесуального закону при розгляді її скарги в частині відмови в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були ретельно перевірені апеляційним судом, який, розглядаючи її апеляцію на постанову місцевого суду, з дотриманням вимог ст. ст. 377, 382 КПК України на кожен із таких доводів дав вичерпну й переконливу відповідь та зазначив достатні підстави, через які визнав апеляцію необґрунтованою. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про повноту, всебічність проведеної прокурором перевірки та дотримання при відмові в порушенні кримінальної справи вимог ст. 99 КПК України в частині вирішення зазначених питань.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

Як убачається з матеріалів судової справи за скаргою і відмовного матеріалу, в ході перевірки заяви ОСОБА_1 прокуратурою Київського району м. Сімферополя було детально опитано заявницю ОСОБА_1, посадових осіб Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, начальника управління ветеринарної медицини в Білогірському районі Автономної Республіки Крим ОСОБА_3; досліджено копії судових рішень: у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим про скасування наказу щодо ліквідації Білогірської районної державної лабораторії ветеринарної медицини, за позовом Білогірської районної державної лабораторії ветеринарної медицини до цього ж управління про визнання протиправними відповідних дій та скасування запису про рішення щодо припинення юридичної особи; копії наказів: про ліквідацію Білогірської районної державної лабораторії ветеринарної медицини, про передачу штатної одиниці директора-лікаря-бактеріолога з Білогірської районної державної лабораторії ветеринарної медицини з відповідним фондом заробітної плати в Білогірську районну державну лікарню ветеринарної медицини, про переведення ОСОБА_1 на зазначену посаду з відповідним фондом заробітної плати; а також витяг із Положення про головні управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 4 лютого 2008 року № 8 (z0139-08) , щодо повноважень начальників головних управлінь ветеринарної медицини.

У результаті перевірки не було здобуто достатніх даних, які би вказували на наявність ознак будь-яких злочинів у діях посадових осіб Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, управління ветеринарної медицини в Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Натомість, отримано відомості лише про наявність спору щодо правомірності ліквідації Білогірської районної державної лабораторії ветеринарної медицини і дотримання при цьому трудових прав ОСОБА_1, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного, господарського та цивільного судочинства.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі як на істотні порушення кримінально-процесуального закону на те, що оскаржувану постанову про відмову в порушенні кримінальної справи винесла та сама посадова особа, що й попередні постанови аналогічного змісту, які були скасовані судами, є неспроможними, оскільки кримінально-процесуальний закон не містить обмежень щодо участі таких посадових осіб у проведенні додаткової перевірки і повторного прийняття ними рішень про відмову в порушенні кримінальної справи.

Аналогічно участь судді в розгляді скарги на попередню постанову про відмову в порушенні кримінальної справи не перешкоджає його участі у розгляді скарги на наступну таку постанову, яка є іншим предметом оскарження, навіть якщо винесена за цими ж самими обставинами.

Посилання скаржника як на істотні порушення кримінально-процесуального закону на те, що їй не було направлено копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, були перевірені судами й обґрунтовано визнані безпідставними. Як убачалося з дослідженого місцевим судом відмовного матеріалу, прокуратурою Київського району м. Сімферополя відповідно до вимог ст. 99 КПК України на адресу ОСОБА_1 було направлено письмове повідомлення про відмову в порушенні кримінальної справи з роз'ясненням порядку і строків оскарження відповідної постанови (а. с. 206 в/м). Згідно зі скаргою ОСОБА_1, поданою до суду в порядку ст. 236-1 КПК України, вона була ознайомлена зі змістом постанови про відмову в порушенні кримінальної справи й реалізувала свої процесуальні права, пов'язані із прийняттям такого рішення, в тому числі на його оскарження.

Доводи касаційної скарги про відсутність фіксації судового процесу технічними засобами є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи за скаргою, зокрема, протоколу, журналу судового засідання і компакт-дисків з аудіозаписами, відповідно до вимог ч. 2 ст. 87 КПК України за клопотанням скаржника процес фіксувався такими засобами в повному обсязі (а. с. 11-13).

Разом із тим, усупереч вимогам ст. 236-2 КПК України, судом не було перевірено доводів ОСОБА_1 щодо незаконності обґрунтування відмови в порушенні кримінальної справи щодо неї за ознаками злочину, передбаченого ст. 383 КК України, зокрема, зазначення в мотивувальній частині постанови про наявність у її діях формальних ознак цього злочину, й не дано на такі доводи жодної відповіді.

На ці ж самі обставини ОСОБА_1 посилалася в апеляції на постанову місцевого суду. Проте апеляційний суд, усупереч вимогам ст. ст. 377, 382 КПК України, на вказані порушення уваги не звернув і помилку місцевого суду не виправив.

В цій частині на підставі ч. 1 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно з дотриманням вимог ст. 236-2 КПК України перевірити доводи скарги ОСОБА_1 в частині обґрунтування відмови в порушенні кримінальної справи щодо неї за ознаками злочину, передбаченого ст. 383 КК України, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396, 398 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (1001-05) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2012 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову помічника прокурора Київського району м. Сімферополя від 6 лютого 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи в частині обґрунтування відмови в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 383 КК України КК України (2341-14) , - скасувати і направити справу за скаргою в цій частині на новий судовий розгляд.

У решті судові рішення залишити без зміни.