Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор'євої І.В.,

суддів: Британчука В.В., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 01 червня 2012 року щодо ОСОБА_1

Указаним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку АДРЕСА_1, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 149 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік та з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання про речові докази.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона у лютому 2012 року повторно, маючи досвід у здійсненні подібних злочинів, вчинила вербування ОСОБА_2 для переміщення її до м. Рима (Італія) на строк не менше шести місяців для надання сексуальних послуг за матеріальну винагороду (для сексуальної експлуатації) з використанням уразливого стану останньої. З метою досягнення злочинного наміру 07-08 березня 2012 року ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння автобусами та залізничними потягами перемістила потерпілу з м. Севастополя до м. Тернополя для подальшого відправлення ОСОБА_2 за кордон, але злочинні дії засудженої були зупинені працівниками міліції.

У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння засудженої, просить вирок місцевого суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю призначеного засудженій покарання та неправильним застосуванням ст. 75 КК, навівши при цьому відповідні мотиви.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 в його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 149 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного засудженій покарання, то, на думку колегії суддів, вони є безпідставними, оскільки призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, вчиненому та особі засудженої, а рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням - вимогам ст. 75 КК. Покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання, місцевий суд урахував ступінь тяжкості злочину (який згідно зі ст. 12 КК віднесено до категорії особливо тяжких), вчинення засудженою злочину у стані алкогольного сп'яніння, що обтяжує покарання, тобто ті обставини, з якими прокурор пов'язує свої касаційні вимоги про м'якість останнього.

Разом із тим, суд обґрунтовано врахував те, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, - щире каяття і наявність у неї похилих батьків.

При цьому суд належно оцінив дані про особу ОСОБА_1, яка має постійне місце проживання, живе з батьками-пенсіонерами похилого віку (батько є інвалідом другої групи), позитивно характеризується сусідами, не притягалася раніше до кримінальної відповідальності.

Посилання у касаційній скарзі на наявність у справі негативної характеристики на засуджену з боку дільничного інспектора міліції, як на довід про м'якість призначеного покарання, є безпідставним, адже суд дав належну оцінку даним, зазначеним у ній, і обґрунтовано не узяв їх до уваги. Так, вказівка у характеристиці про неодноразове накладення на засуджену адміністративних стягнень за ст. 173 КпАП, не може враховуватись у силу ст. 39 КпАП, адже з того часу на момент вчинення злочину минуло п'ять років, а твердження про антигромадський спосіб життя спростовується характеристикою сусідів по сходовому майданчику.

Сам факт вчинення особливо тяжкого злочину з урахуванням відсутності негативних наслідків від нього у цьому випадку не дає підстав вважати, що суд при призначенні покарання помилився і порушив кримінальний та кримінально-процесуальний закони.

Тому з урахуванням наведених обставин і даних про особу засудженої, на думку колегії суддів, немає підстав вважати призначене покарання м'яким, а рішення про звільнення від його відбування - неправильним.

У зв'язку з цим касаційну скаргу прокурора не може бути задоволено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 01 червня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.