5-758км13 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони - 12.02.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Чутівського районного суду Полтавської області від 05 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2012 року щодо ОСОБА_1

Указаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ашхабада Республіки Туркменістан, мешканця АДРЕСА_1, громадянина Російської Федерації, такого, що не має судимості,

засуджено за ст. 124 КК до покарання у виді арешту на строк шість місяців.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн та на користь Чутівської центральної районної лікарні - 4063,78 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено та збільшено розмір стягнення із засудженого моральної (немайнової) шкоди на користь потерпілого - з 5000 грн до 25 000 грн. У решті вирок залишено без зміни.

Вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28 жовтня 2011 року близько 23:00 у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у приміщенні кафе-бару «Сіті», розташованому в смт Артемівці, під час сварки вдарив ОСОБА_3 рукою в обличчя. Після того, як сварку було припинено відвідувачами кафе, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 вийшов із кафе-бару та пішов додому. Через декілька хвилин звідти ж вийшов ОСОБА_3 і побіг за ними. Наздогнавши ОСОБА_1 на відстані близько 170 м від входу в приміщення кафе-бару, ОСОБА_3 кулаком раптово вдарив ОСОБА_1 по тулубу. Між ними почалася бійка, під час якої вони впали на землю. ОСОБА_3, сидячи зверху на ОСОБА_1, який спиною лежав на землі, руками бив по обличчю та тулубу останнього, а той руками захищався від ударів. Потім ОСОБА_1 з метою захисту від суспільно небезпечного посягання ОСОБА_3 дістав із кишені своєї куртки розкладний ніж з викидним лезом і, діючи умисно, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс потерпілому сім ударів ножем у тулуб зліва, в ліву верхню та ліву нижню кінцівку, чим заподіяв ОСОБА_3 тяжких та легких тілесних ушкоджень. ОСОБА_3, отримавши ножові поранення, припинив бити ОСОБА_1 і піднявся з нього. ОСОБА_4, який був присутній під час бійки, підійшов до ОСОБА_1 та допоміг йому піднятися із землі.

У касаційній скарзі прокурор просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного скасувати і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м'якості. Стверджує, що у результаті безпідставної перекваліфікації дій засудженого зі ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК на ст. 124 КК, було неправильно застосовано кримінальний закон та у зв'язку з цим ОСОБА_1 призначено м'яке покарання. На думку прокурора, дії засудженого апеляційному суду належало кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора, котрий частково підтримав касаційну скаргу і просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу - направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Ухвала апеляційного суду за результатами розгляду апеляції має відповідати вимогам ст. 377 КПК 1960 року. Зокрема, при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначенні підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд при розгляді справи та винесенні ухвали щодо ОСОБА_1 зазначених вимог кримінально-процесуального закону не дотримався, що завадило винести законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Зі справи убачається, що вона надійшла до суду першої інстанції з обвинувальним висновком та обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК. Згідно з пред'явленим обвинуваченням ОСОБА_1 вчинив замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_3

За підсумками розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що умисел ОСОБА_1 на позбавлення життя ОСОБА_3 не доведено, а, навпаки, останній напав на засудженого, який, захищаючись, перевищив межі необхідної оборони, й умисно заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Дії ОСОБА_1 було перекваліфіковано зі ст. 15 і ч. 1 ст. 115 на ст. 124 КК з призначенням покарання у виді арешту на строк шість місяців.

Погоджуючись із такою перекваліфікацією діяння ОСОБА_1, апеляційний суд не дав належної оцінки наявним доказам та доводам, вкладеним в апеляціях прокурора і потерпілого.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, фактично його висновки побудовані виключно на показаннях засудженого ОСОБА_1 про захист останнього від нападу з боку потерпілого. При цьому в ухвалі викладено показання ОСОБА_1 про те, що потерпілий його вдарив і у відповідь він також ударив останнього. Почалася сутичка, вони впали і потерпілий, сидячи згори, наносив засудженому удари. На свій захист засуджений витяг ніж, яким ударив потерпілого.

Між тим, як правильно зазначив прокурор у касаційній скарзі, показання засудженого протягом досудового та судового слідства стосовно його власних дій, дій потерпілого та свідків не були послідовними. Зокрема, у вироку суду першої інстанції наведено інші показання ОСОБА_1, а саме про те, що потерпілий на нього напав, вдарив у груди не менше чотирьох разів, а коли вони впали, ОСОБА_3 вдарив його в обличчя і бив по тулубу кулаками не менше десяти разів. Він, ОСОБА_1, взагалі потерпілого не бив.

В ухвалі апеляційного суду не зазначено, чому він узяв до уваги одні показання ОСОБА_1 і відкинув інші, а також не вказано, чому відкинув показання потерпілого про те, що він не нападав на засудженого на вулиці, а лише намагався з'ясувати причину побиття в кафе і, крім одного удару у груди у відповідь на удар від ОСОБА_1 в обличчя, нічого останньому не робив.

Крім того, взагалі не дано належної оцінки показанням ОСОБА_1 про обставини його конфлікту з потерпілим і завдання останньому ударів ножем з урахуванням інших доказів. Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій наявними у справі доказами не було встановлено жодних тілесних ушкоджень у засудженого від дій потерпілого, як стверджував засуджений, на обличчі і тулубі при тому, що суди зробили категоричний висновок про те, що ОСОБА_3 сидів згори на ОСОБА_1 і завдавав ударів останньому саме по обличчю та тулубу. На відміну від цього встановлено, що від дій ОСОБА_1 у ОСОБА_3 були виявлені тілесні ушкодження - сім колото-різаних поранень.

Також під час перевірки справи в апеляційному порядку суд, оцінюючи докази у справі, зокрема показання засудженого, мав звернути увагу й на те, що згідно з висновком психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1 має психопатичні риси характеру, легко дратується, має антисоціальну поведінку, яка не коригується, є зухвалим, намагається викласти події у вигідному для себе світлі.

Апеляційний суд, обґрунтовуючи правильність висновків суду першої інстанції стосовно кваліфікації дій засудженого за ст. 124 КК, послався у своїй ухвалі і на показання свідка ОСОБА_4, згідно з якими конфлікт у ОСОБА_1 в кафе був не тільки з ОСОБА_3, а й з іншими відвідувачами. Після конфлікта в кафе ОСОБА_3 наздогнав свідка із засудженим на вулиці, де вдарив останнього у тулуб, а ОСОБА_1 вдарив потерпілого у відповідь. Коли вони впали, потерпілий опинився згори і продовжив наносити удари засудженому.

Чому зазначені вказаним свідком дії потерпілого та засудженого були розцінені апеляційним судом як напад і захист (оборона), а не продовження обопільного конфлікту, розпочатого у кафе, з ухвали апеляційного суду не убачається. До того ж апеляційний суд залишив поза своєю увагою іншу частину показань свідка ОСОБА_4, на які послався у вироку суд першої інстанції, а саме те, що на прохання свідка до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 припинити бійку відреагував лише потерпілий, який почав підійматися, а засуджений у цей час продовжував бити останнього.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, в ухвалі апеляційного суду не наведено переконливих доводів про перебування ОСОБА_1 у стані оборони, межі якої він перевищив, коли умисно наносив ОСОБА_3 удари ножем, а тому висновок про правильність кваліфікації діяння засудженого за ст. 124 КК є необґрунтованим.

Неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації дій засудженого вплинуло і на правильність призначеного покарання у бік його м'якості.

Також ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року, оскільки при залишенні апеляцій прокурора та потерпілого без задоволення стосовно неправильного застосування місцевим судом кримінального закону не було належно проведено аналізу доказів, досліджених під час судового слідства, які мають для цього значення.

Тому ухвала апеляційного суду на підставі ст. 398 КПК 1960 року підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

Якщо під час нового апеляційного розгляду суд дійде висновку про доведеність винуватості обвинуваченої особи у більш тяжкому злочині, покарання належить призначити у межах санкції відповідного кримінального закону з дотриманням положень Загальної частини КК, а тому призначене ОСОБА_1 покарання цим вироком місцевого суду слід вважати м'яким.