Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О. В.,

суддів Сахна Р. І., Шибко Л. В.,

за участю прокурора Міщенко Т. М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 06 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2012 року.

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості, за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна.

На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними і засуджено за те, що вони 09 жовтня 2011 року приблизно о 23:30 у стані алкогольного сп'яніння біля будинку АДРЕСА_1 за попередньою змовою між собою з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на ОСОБА_3, завдавши йому легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров'я, та заволоділи майном потерпілого на загальну суму 1080 грн.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів та правильності кваліфікації їх дій, просить постановлені у справі судові рішення скасувати через неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених унаслідок м'якості. Крім того, прокурор указує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 187 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року не перевірялись, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині не були оскаржені.

Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є доводи прокурора про призначення засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК як такого, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених унаслідок м'якості.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК (2341-14) за вчинені злочини, визначаються ст. 69 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України в разі, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як видно з вироку місцевого суду, саме цими нормами й керувався суд при призначенні покарання засудженим.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що при призначенні ОСОБА_1 В покарання із застосуванням ст. 69 КК та звільненням від його відбування суд урахував, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, є обмежено працездатним, працює.

При призначенні ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК та звільненням від його відбування на підставі статей 75, 104 КК суд урахував, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, виховувався в неповній сім'ї без батька, злочин вчинив у неповнолітньому віці.

Також суд обґрунтовано зважив на те, що спричинені потерпілому збитки відшкодовано і він просив не позбавляти засуджених волі.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України (2341-14) , дійшов правильного висновку про можливість виправлення засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за коротший строк ніж передбачено законом і попередження вчинення ними нових злочинів без ізоляції їх від суспільства, але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на них обов'язків, передбачених ст. 76 цього ж Кодексу, і належним чином таке рішення мотивував.

Зазначені доводи прокурора перевірялись і судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував у своєму рішенні, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Порушень кримінально-процесуального закону, які би могли бути підставою для скасування судових рішень не встановлено.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Вирок Нововолинського міського суду Волинської області від

06 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від

24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.