5-649км13 Про керування технічно несправним автомобілем, що призвело до наїзду на пішохода та заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень - 12.02.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника засудженого

ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2012 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк

3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_3 у рахунок відшкодування: судових витрат на проведення експертиз 1547,20 грн на користь Одеського науково-дослідного інституту; витрат на лікування потерпілого - 8822 грн на користь комунального підприємства ООКЛ; моральної шкоди - 150 000 грн на користь потерпілого ОСОБА_4

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 14 квітня 2011 року приблизно о 08:30, керуючи технічно несправним автомобілем «Мазда 323» (реєстр. № НОМЕР_1), рухаючись у правому ряду по просп. Добровольського зі сторони вул. Академіка Заболотного в напрямку вул. Гененерала Бочарова у м. Одесі зі швидкістю близько

40-50 км/год., наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, порушив пункти 2.3(б), 4.16(а), 12.1, 18.1, 18.4, 31.1, 31.4, 31.4.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) і на вказаному переході вчинив наїзд на пішохода

Після чого ОСОБА_1, продовжуючи рух керованим ним автомобілем, заходів до зупинки автомобіля не вжив, а намагався залишити місце пригоди.

Однак, проїхавши 40 м від місця дорожньо-транспортної пригоди, керований ОСОБА_1 автомобіль вимушено зупинився через попадання належної потерпілому тачки із сумками під днище автомобіля.

У результаті ДТП ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2012 року вирок місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів та стягнення судових витрат у справі скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не оспорюючи доведеності винуватості та кваліфікації дій засудженого, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що суди першої і апеляційної інстанцій вийшли за межі пред'явленого обвинувачення, стверджуючи, що засуджений ОСОБА_1 намагався залишити місце події. Вважає, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання засудженого про застосування до нього Закону України від 08 липня 2011 року № 3680-VI «Про амністію у 2011 році» (3680-17) .

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції незаконно відмовив

ОСОБА_1 у звільненні від покарання на підставі амністії. Тому просить вирок та ухвалу скасувати, застосувати до засудженого амністію, звільнити його від призначеного покарання, а провадження у кримінальній справі закрити.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора потерпілий ОСОБА_4 вважає її необґрунтованою у зв'язку з тим, що викладені в ній припущення в повному обсязі не відповідають фактичним обставинам ції кримінальної справи, а тому просить скаргу прокурора залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без зміни.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 представник потерпілого

ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, котрий вважав касаційні скарги безпідставними, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах і запереченнях за них, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК 1960 року вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим.

Статтею 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3680-VI «Про амністію у 2011 році» (далі - Закон) передбачено звільнення від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим нормативно-правовим актом, осіб, які підпадають під дію його ст. 1, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали у них законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 12 Закону його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до набрання ним чинності включно.

Статтею 7 Закону встановлено заборону на його застосування. Зокрема, амністія не застосовується до особи, котра вчинила злочин, передбачений

ч. 2 ст. 286 КК, у стані алкогольного сп'яніння або залишила місце дорожньо-транспортної пригоди.

Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи місцевим судом засуджений ОСОБА_1 заявив клопотання, в якому просив суд звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі акта амністії, а провадження у кримінальній справі закрити.

Місцевий суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання засудженого і вказав у своєму рішенні, що критично ставиться до показань

ОСОБА_1 про те, що він не намагався залишити місце дорожньо-транспортної пригоди, а керований ним автомобіль продовжив рух за інерцією.

Крім того, місцевий суд послався на показання свідків та працівників ДАІ, а також на схему ДТП та експертизу № 5769 (т. 2, а.с. 141).

Окрім того, на думку місцевого суду, про намір ОСОБА_1 залишити місце ДТП свідчив і вирок від 20 серпня 2001 року, згідно з яким ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення аналогічного злочину, після вчинення якого підсудний залишив місце пригоди.

З таким висновком місцевого суду колегія судді погодитися не може, оскільки під час розгляду справи в місцевому суді не було достовірно встановлено того, що ОСОБА_1 намагався покинути місце пригоди.

Зокрема, відповідно до висновку експертизи № 5769 у передній лівій частині автомобіля є пошкодження, утворення яких характерно для контактування з тачкою.

Тобто чіткої відповіді на запитання, чи мав ОСОБА_1 можливість рухатися, ця експертиза не містить.

Відповідно до вимог ст. 275 КПК 1960 року розгляд справи провадиться тільки в межах пред'явленого обвинувачення.

З обвинувального висновку вбачається, що орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_1 у порушенні Правил безпеки дорожнього руху, що спричинили настання тяжких тілесних ушкоджень.

Обвинувачення ОСОБА_1 у тому, що він намагався залишити чи покинув місце пригоди, не пред'являлось.

Окрім того, місцевий суд не вправі був як на підставу свого висновку про намір ОСОБА_1 залишити місце пригоди посилатися на вирок від 2001 року, оскільки зазначене рішення набрало законної сили і є преюдицією щодо даного кримінального провадження.

Апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду на ці порушення уваги не звернув.

А тому колегія суддів вважає, що вирок і ухвала підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно з'ясувати вищевказане і постановити рішення відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.