Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів: Чуйко О.Г., Суржка А.В.,

за участю прокурора Саленка І.В.

представника заявника ОСОБА_1

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 7 лютого 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2012 року частково задоволено скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність прокуратури Печерського району м. Києва щодо неприйняття рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України, за її заявами від 09.04.2012 року та від 25.05.2012 року. Визнано дії прокуратури Печерського району м. Києва по розгляду заяви ОСОБА_2 від 09.04.2012 року такими, що не відповідають вимогам ст. 97 КПК України. Відмовлено у визнанні неправомірними дій та бездіяльності прокуратури Печерського району м. Києва по розгляду заяви ОСОБА_2 від 25.05.2012 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року скасовано постанову місцевого суду в частині визнання дій прокуратури Печерського району м. Києва при перевірці заяви від 09.04.2012 року такими, що не відповідають вимогам ст. 97 КПК України. У решті постанову залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на ту обставину, що прокуратурою не було проведено перевірку за її заявами про злочин, а судами було безпідставно відмовлено у задоволенні її скарги. Зазначає, що місцевим судом не було надано слово її представнику для висловлення думки щодо заперечень прокурора на її скаргу. Також вказує, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи вийшов за межі поданої апеляції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти касаційної скарги, пояснення представника заявника, яка скаргу підтримала в повному обсязі і просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 в частині її вимог щодо бездіяльності прокуратури Печерського району м. Києва за її заявою від 09.04.2012 року, місцевий суд вказав, що дійсно прокуратурою в порушення ст. 97 КПК України не було проведено перевірку у встановлені законом строки, а звернення від 09.04.2012 року направлено до територіальної інспекції праці у м. Києві для службової перевірки, незважаючи на те, що в даному зверненні ОСОБА_2 просила порушити кримінальну справу щодо посадових осіб даного органу. Дані дії прокуратури Печерського району м. Києва було визнано такими, що не відповідають вимогам ст. 97 КПК України.

Щодо заяви від 25.05.2012 року місцевим судом було вказано, що дана заяви не була фактично заявою про злочин, а тому вимоги ОСОБА_2 щодо бездіяльності прокуратури за даним зверненням не можуть бути розглянуті судом в порядку ст. 236 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи постанову, вказав, що висновки місцевого суду про визнання дій прокуратури Печерського району м. Києва по розгляду заяви ОСОБА_2 від 09.04.2012 року такими, що не відповідають вимогам ст. 97 КПК України, є передчасними, оскільки суд не наділений правом визнавати дії чи бездіяльність прокурора неправомірними.

Така позиція апеляційного суду не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки відповідно до роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Однак, відповідно до роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суду повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) .

Однак, апеляційним судом дані вимоги виконано не було та було без належної мотивації скасовано постанову місцевого суду в частині визнання дій прокуратури Печерського району м. Києва при перевірці заяви від 09.04.2012 року такими, що не відповідають вимогам ст. 97 КПК України.

Зазначені порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, а тому постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України (1960 р.), розділом XI Перехідних положень КПК України (1001-05) , колегія суддів,

касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року скасувати, а матеріали скарги направити на новий апеляційний розгляд.