Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор'євої І.В.,

суддів: Британчука В.В., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

скаржника ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 14 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 липня 2012 року, постановлених за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову

старшого слідчого прокуратури м. Лисичанська від 12 березня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо судово-медичних експертів ОСОБА_2, ОСОБА_3 за статтями 364, 365, 366, 367 КК, стосовно працівників відділу ДАІ ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - за статтями 135, 364, 365, 367, 396 КК, щодо головного лікаря Центральної міської лікарні ім. Тітова ОСОБА_9 та завідувача травматологічним відділенням цієї лікарні ОСОБА_10 - за статтями 364, 366, 393 КК, стосовно працівника чергової частини Лисичанського міського відділу управління МВС України у Луганській області ОСОБА_11 - за статтями 364, 365, 366 КК.

Вказаною постановою місцевого суду, залишеною без зміни апеляційним судом, скаргу ОСОБА_1 на вищезазначену постанову слідчого залишено без задоволення.

Місцевий суд у своїй постанові дійшов висновку про те, що слідчий при винесенні постанови дотримався вимог статей 97, 99 КПК 1960 року і обґрунтовано відмовив у порушенні справи, оскільки не було здобуто доказів причетності осіб, указаних у постанові слідчого, до вчинення злочинів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову місцевого суду та ухвалу апеляційного і направити справу на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги, вона посилається на однобічність, неповноту судового слідства та на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, наводячи при цьому відповідні доводи. Зокрема, ОСОБА_1 стверджує, що слідчий не мав права об'єднувати в одне провадження матеріали за декількома її заявами про вчинення злочинів і виносити по них одне процесуальне рішення.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення ОСОБА_1 на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який проти цього заперечував і просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали у скарзі, обговоривши викладені у ній доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

За ст. 236-2 КПК 1960 року суддя під час розгляду скарги на постанову про відмову в порушенні справи перевіряє, чи були при такій відмові виконані вимоги ст. 99 КПК 1960 року.

Зі справи убачається, що місцевий суд дотримався цих вимог кримінально-процесуального закону під час розгляду скарги ОСОБА_1 і належно умотивував своє рішення.

Зокрема, суд установив, що за заявами ОСОБА_1 про порушення кримінальних справ щодо зазначених у постанові слідчого осіб слідчий орган у межах досудового розслідування провів всебічну та ґрунтовну перевірку обставин, на які посилалася ОСОБА_1 як на підстави для порушення кримінальних справ.

Зібрані у справі докази та їх всебічний аналіз дали слідчому право визнати, що у діях указаних осіб відсутні склади всіх указаних у заявах ОСОБА_1 злочинів, про що у відповідному процесуальному рішенні наведено достатньо переконливі мотиви на 66 друкованих аркушах.

Отже, висновок місцевого суду про те, що слідчий виконав вимоги ст. 99 КПК 1960 року при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальних справ, є правильним.

Таким чином, місцевий суд, діючи у межах своїх повноважень, передбачених ст. 236-2 КПК 1960 року, за підсумками розгляду скарги ОСОБА_1 виніс законну та обґрунтовану постанову.

Апеляційний суд апеляційні доводи ОСОБА_1, аналогічні касаційним, належно перевірив і для їх спростування з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року навів у своїй ухвалі відповідні аргументи.

Що стосується касаційних доводів про те, що слідчий не мав права об'єднувати в одне провадження матеріали за декількома заявами про вчинення злочинів і виносити по них одне процесуальне рішення, то з цим погодитися не можна, оскільки кримінально-процесуальний закон ( КПК (1001-05) 1960 року) не містить перепон для вчинення таких процесуальних дій. Про правильність таких дій слідчого свідчить те, що усі заяви ОСОБА_1 про порушення кримінальних справ зводяться до одного - розслідування обставин смерті її сина.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає істотних порушень кримінально-процесуального закону, які би потягли за собою скасування постановлених у справі судових рішень.

Тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 14 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 липня 2012 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.