5-5642км12 Про таємне викрадення майна, скоєне з корисливих мотивів у стані алкогольного сп'яніння з проникненням до приміщення магазину - 05.02.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2012 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, неодноразово судимого, востаннє - вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 вересня 2007 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки і на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків - на строк чотири роки шість місяців; звільненого 11 жовтня 2010 року з місць позбавлення волі на підставі постанови Гусятинського районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2010 року умовно-достроково на невідбутий строк один рік чотири місяці два дні,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточне покарання ОСОБА_2 визначено у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

Цим же вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, неодноразово судимого, востаннє - вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 12 серпня 2008 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки і на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків - на строк чотири роки два місяці,

за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця АДРЕСА_3, громадянина України, такого, що не має судимості,

за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 76 КК.

З засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто солідарно на користь держави 562,80 грн судових витрат на проведення судово-дактилоскопічної та судово-трасологічної експертиз.

Вирішено питання про речові докази.

ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 06 червня 2011 року близько 23:00 у стані алкогольного сп'яніння за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повторно вчинив крадіжку майна ОСОБА_5 загальною вартістю 4436 грн, поєднану з проникненням у приміщення магазину «Світ меблів», розташованого на вул. Зарічній, 1а в смт Воловці.

У касаційній скарзі засуджений з урахуванням доповнень просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного змінити, перекваліфікувати його дії на ст. 396 КК та призначити покарання із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу. При цьому стверджує, що він крадіжки не вчиняв, а лише її приховав, а всі показання на досудовому слідстві давав під психічним та фізичним тиском працівників міліції.

Судові рішення щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у касаційному порядку не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення засудженого та захисника на підтримання касаційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а судові рішення у справі підлягають зміні в порядку ст. 395 КПК на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства. Докладні мотиви щодо оцінки доказів із дотриманням вимог ст. 334 КПК 1960 року наведено у вироку.

Зокрема, суд обґрунтовано поклав в основу вироку сукупність таких доказів, як: показання засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які визнали свою вину у вчиненні крадіжки майна потерпілого ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_2 за встановлених у вироку обставин; показання потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 про викрадення їх спільного майна шляхом проникнення у магазин через розбиту вітрину і кров біля неї; показання свідка ОСОБА_7, котра бачила ОСОБА_3 пізно ввечері 06 червня 2011 року з розбитою головою, та ОСОБА_2 з ОСОБА_4 поруч із ним, а також свідка ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_2 близько 00:30 07 червня 2011 року прийшов до неї додому і вимагав, щоб її чоловік відвіз його у м. Стрий або Берегово; показання свідка ОСОБА_9 про те, що він близько 23:00 06 червня 2011 року підвозив ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 із залізничного вокзалу смт Воловця до магазину «Світ меблів» по вул. Зарічній, 1а, де висадив на їх прохання; показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 07 червня 2011 року близько 10:00 із залізничного вокзалу м. Берегова на приватному таксі перевозили телевізор до житлового будинку у цьому ж місті; показання свідка ОСОБА_12 про те, що викрадений телевізор ОСОБА_4 продав йому за 300 грн 12 червня 2011 року. Також в основу вироку покладено дані, що містяться у протоколах слідчих дій та у висновках судових експертиз.

Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_2 у вчиненні вищевказаної крадіжки, суд правильно послався на його показання в суді та під час відтворення обстановки і обставин події, з яких випливає, що засуджений визнав свою вину у злочині, за який його засуджено.

Його доводи у касаційній скарзі про те, що він не вчиняв крадіжки, а лише приховав її, а тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 396 КК, є безпідставними.

Про причетність ОСОБА_2 до крадіжки свідчать самі його дії, коли він разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пізно ввечері на таксі прибув до магазину, у який проникли двоє останніх, а він через розбиту вітрину прийняв від ОСОБА_4 телевізор, який наступного дня перевіз у інше місто, де продав. Крім того, з показань усіх засуджених убачається, що вони діяли за попередньою домовленістю на вчинення крадіжки і в кожного з них була своя роль, зокрема ОСОБА_2 виконав ту частину об'єктивної сторони злочину, про яку було домовлено зі співучасниками.

Тому те, що ОСОБА_2 особисто не проникав у магазин, за встановлених у вироку обставин не виключає його відповідальності за крадіжку чужого майна.

Таким чином, слід визнати, що кваліфікація діяння засудженого за ч. 3 ст. 185 КК є правильною і правові підстави для кваліфікації його за ст. 396 КК відсутні.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог статей 65, 71 КК. Воно відповідає вчиненому та особі засудженого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, за розміром є ближчим до мінімального.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп'яніння тоді, коли він ще не відбув покарання за попереднім вироком, колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення йому покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК.

Посилання засудженого на порушення його процесуальних прав під час досудового слідства з боку працівників міліції не підтверджуються матеріалами справи. Вказане було предметом перевірки прокуратури - незалежної від органів внутрішніх справ установи, і не підтвердилось, про що винесено належно вмотивовану постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 07 вересня 2011 року.

Ці доводи, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, були ретельно перевірені апеляційним судом, який для їх спростування з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року у своїй ухвалі навів відповідні аргументи.

Таким чином, неправильного застосування кримінального та істотних порушень вимог кримінально-процесуального законів, які би тягли за собою зміну чи скасування судових рішень у справі за наведених у касаційній скарзі доводів, колегія суддів не вбачає.

Разом із тим, перевіривши справу в повному обсязі в порядку ст. 395 КПК 1960 року, колегія суддів дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного (який не виправив помилки нижчестоящого суду) підлягають зміні на підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року в частинні стягнення із засуджених судових витрат, адже відповідно до вимог ч. 2 ст. 93 КПК 1960 року в разі, якщо винними у вчиненні злочину визнаються декілька осіб, суд постановляє, в якому розмірі мають бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених, тобто не солідарно, як помилково вирішив суд.

Тому, на думку колегії суддів, суму відшкодування судових витрат на проведення судових експертиз слід стягнути із засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних долях, а саме по 187,60 грн.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 вересня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2012 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку ст. 395 КПК 1960 року змінити та стягнути із засуджених по 187,60 грн у рахунок відшкодування судових витрат на проведення судово-дактилоскопічної та судово-трасологічної експертиз.