5-6705кв13 Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, перевищення швидкості руху та наїзд на дерево, що спричинило заподіяння пасажирам тяжких тілесних ушкоджень - 04.02.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 лютого 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 травня 2013 року.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 12 березня 2013 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 3 роки 6 місяців обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21 травня 2013 року вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_5 покарання змінено та на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Покладено на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України - не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації.

За вироком суду, ОСОБА_5 визнано винною в тому, що вона 26 жовтня 2011 року, приблизно о 20 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем "Ауді 100 2.3Е" державний номер НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю 100 км/год на 1 км +820 м автодороги Дитиничі - Переросля зі сторони с. Плоска Дубенського району Рівненської області у напрямку автодороги Доманово-Ковель-Чернівці-Теребляче, на заокругленні ліворуч, в порушення п. п. 2.3, 2.9, 12.1, 12.6 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожньої обстановки та допустила наїзд на придорожнє дерево, в результаті чого пасажири транспортного засобу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5 і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону - ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, внаслідок м'якості. Одночасно прокурор посилається на те, що суд звільнив засуджену також й від відбування додаткового покарання, що суперечить кримінальному закону. Також, вважає, що судом допущено неправильне застосування кримінального закону в частині застосування до ОСОБА_5 п. 2 ч.1 ст. 76 КК України. Крім того, вважає істотним порушенням кримінально - процесуального закону, те, що в ухвалі не міститься жодних даних про те, що засудженій при розгляді справи судом апеляційної інстанції надавалося останнє слово.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосуванням кримінального закону - ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, внаслідок м'якості, то вони є непереконливими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише у тому випадку, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належно вмотивувавши такий свій висновок.

Відповідно до п. 20. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" № 14 від 23 грудня 2005 року (v0014700-05) , при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Так, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, конкретні обставини справи, дані про її особу, зокрема, те, що вона повністю визнала свою вину, щиросердно розкаялася, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, внаслідок отриманих у ДТП травм стала інвалідом третьої групи з ураженням опорно - рухового апарату. Заподіяна злочином шкода потерпілим відшкодована в повному обсязі, у зв'язку з чим потерпілі не мають жодних матеріальних та моральних претензій до засудженої та просили засуджену суворо не карати.

Враховуючи викладене, а також те, що засуджена ОСОБА_5, перебуваючи на підписці про невиїзд, ніяких протиправних дій не вчиняла, від слідства й суду не ухилялась, висновок суду апеляційної інстанції про можливість звільнення засудженої на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо м'якості призначеного ОСОБА_5 покарання не є достатніми для визнання неможливим виправлення засудженої без відбування покарання.

Таким чином, вважати призначене ОСОБА_5 покарання несправедливим внаслідок його м'якості, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, немає підстав. Обране покарання і рішення суду про звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням слід визнати таким, яке є необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів.

Що стосується тверджень прокурора про те, що місцевий суд, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_5 покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, безпідставно звільнив її і від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони є безпідставними.

Згідно зі ст. 77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Зазначене свідчить, що засуджена особа згідно зі ст. 75 КК України підлягає звільненню тільки від основного, а не додаткового покарання, яке відповідно до ст. 77 КК України, має виконуватися самостійно.

Таким чином, в даному випадку додаткове покарання підлягає реальному виконанню і звільненню від його відбування ОСОБА_5 не підлягає.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування кримінального закону в частині застосування до ОСОБА_5 п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України - покладення на неї обов'язку не виїжджати за межі України без дозволу кримінально - виконавчої інспекції, то таке допущене судом порушення не є істотним і не потягло постановлення незаконного вироку.

За необхідності або відповідного клопотання ця помилка може бути виправлена самим судом на підставі статей 409 та 411 КПК України у порядку виконання вироку.

Доводи прокурора про порушення судом вимог ч. 7 ст. 362 КПК України не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки, як убачається з ухвали апеляційного суду, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції доводи засудженої були заслухані. Крім того, судове слідство по справі не проводилося, протокол судового засідання не вівся, що унеможливлює перевірку вказаної обставини. Одночасно, ані від засудженої, ані від її захисника касаційні скарги з цього приводу не надходили. Також, колегією суддів враховується, що й самим прокурором не заперечується факт надання засудженій виступити з останнім словом.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 не встановлено.