Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В., суддів: Єленіної Ж.М., Британчука В.В., за участю прокурора Міщенко Т.М., та засудженого ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6,законного представника засудженого ОСОБА_7ОСОБА_8, розглянула в судовому засіданні у м. Києві 29 січня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2012 року засуджено:

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що

не має судимості,

за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі статей 75, 104 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України;

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що

не має судимості,

за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі статей 75, 104 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Апеляційний суд м. Києва, задовольнивши частково апеляцію прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного засудженим покарання і постановив свій вирок, яким засудив ОСОБА_5 та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна кожного. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_7 визнано винуватими у нападах на малолітніх потерпілих з метою заволодіння їхнім майном, що були поєднані із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я осіб, які зазнали нападу, вчинені за попередньою змовою групою осіб, та особами, котрі раніше вчинили розбій, за таких обставин.

Так, 13 грудня 2009 року приблизно о 19й год. 40 хв. поблизу будинку № 3В на вул. Урлівській у м. Києві ОСОБА_5 та ОСОБА_7, демонструючи потерпілому ОСОБА_9 револьвер моделі ARMINIUS HW4 № НОМЕР_1 калібру 4 мм RZ та погрожуючи його застосувати, заволоділи майном останнього на загальну суму 380 грн.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, засуджені за аналогічних обставин 14 грудня 2009 року приблизно о 16-й год. 25 хв. біля будинку № 5 на вул. Урлівській вчинили розбійний напад на потерпілого ОСОБА_10, заволодівши його майном на суму 850 грн, а 17 грудня 2009 року приблизно о 8й год. 20 хв., перебуваючи біля будинку № 48 на вул. А.Ахматової, - на неповнолітнього потерпілого ОСОБА_12 та заволоділи майном останнього на загальну суму 725 грн.

Крім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 18 грудня 2009 року приблизно о 14-й год. 30 хв. біля будинку № 7 на вул. Урлівській, демонструючи зазначений револьвер та погрожуючи ним потерпілим, діючи разом із особою, яка не досягла віку, коли настає кримінальна відповідальність, заволоділи майном ОСОБА_13 на загальну суму 1066 грн та грошима в розмірі 2 грн, що належали ОСОБА_14

За змістом касаційної скарги та доповнення до неї засуджений ОСОБА_5, посилаючись на суворість призначеного йому апеляційним судом покарання, який, на його думку, не врахував установлених судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання, порушує питання про скасування вищезазначеного вироку апеляційного суду та залишення вироку місцевого суду без зміни. Крім того, засуджений вказує на однобічність, неповноту судового розгляду справи та на істотні порушення кримінально-процесуального закону, що потягло за собою призначення надто суворого покарання.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції врахував не всі наявні у справі обставини, що пом'якшують покарання, а також поведінку засудженого після вчинення злочину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6 та законного представника ОСОБА_8 на підтримання касаційних скарг, думку прокурора про залишення оскаржуваного вироку без зміни, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку про те, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 187 КК України відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року колегією суддів не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувались.

Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення винного до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Постановляючи свій вирок у частині призначення покарання засудженим ОСОБА_5 і ОСОБА_7, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчинених діянь, особу винних й усі інші обставини, які мають правове значення, у тому числі і вказівку касаційного суду, висловлену в ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2011 року, про м'якість призначеного ОСОБА_5 і ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України та дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України, що призвело до м'якості заходу примусу, незабезпечення досягнення його мети.

Зокрема, апеляційний суд, скасовуючи вирок у частині призначення покарання, вказав, що місцевий суд не повною мірою врахував підвищену тяжкість вчиненого діяння, кількість злочинних епізодів, спрямованість злочинних дій щодо малолітніх, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність злочинів, вчинених засудженими.

Водночас апеляційний суд урахував усі позитивні дані про осіб засуджених, у тому числі їх позитивні характеристики, їх поведінку після вчинення злочину. Крім цього, суд також урахував інші обставини, які пом'якшують покарання всіх засуджених, - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, вчинення протиправних дій у неповнолітньому віці.

Саме зазначені вище обставини, що пом'якшували покарання, та дані про особу засуджених давали суду першої інстанції підстави для призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_7 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, та на підставі ч. 2 ст. 98 КК України для непризначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке санкцією ч. 2 ст. 187 КК України передбачено як обов'язкове, оскільки ці особи вчинили злочин неповнолітніми. Із зазначеним висновком місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженим покарання внаслідок суворості у касаційних скаргах не міститься. До того ж касатори фактично не оспорюють визначені судом вид і розмір заходу примусу, а заперечують рішення щодо порядку його відбування.

Таким чином, апеляційним судом вимоги статей 50, 65 КК України дотримано, призначене засудженим покарання є необхідним й достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів.

Підстав для пом'якшення покарання і, зокрема, застосування до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання, як про це йдеться у поданих касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Порушень вимог матеріального чи кримінально-процесуального закону, які є безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.