Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Пузиревського Є.Б., Єлфімова О.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула 29 січня 2013 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2012 року.

В цій справі вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 2 лютого 2012 року засуджено

ОСОБА_2, 1982 р. н., не судимого, громадянина України,

за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 2'134 грн 20 коп. на відшкодування витрат на лікування потерпілого та 412 грн судових витрат, а на користь потерпілого ОСОБА_3 - 1'146 грн 80 коп. на відшкодування матеріальної шкоди й 3 000 грн - моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2012 року цей вирок змінено, дії ОСОБА_2 перекваліфіковані з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на 3 роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України від 8 липня 2011 року «Про амністію у 2011 році» ОСОБА_2 звільнено від покарання.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 2'146 грн 80 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 5'000 грн - моральної шкоди.

За змістом вироку, ОСОБА_2 18 липня 2010 року приблизно о 2 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння поблизу буд. № 98 на проспекті Леніна у місті Олександрія Кіровоградської області, спочатку посварився з ОСОБА_3, після чого залишив місце події та повернувся із кухонною сокирою, якою, на ґрунті особистих неприязних стосунків, ударив останнього по лівій тім'яній частині голови, умисно спричинивши легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Кваліфікуючи ці дії за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, суд зазначив у мотивувальній частині вироку, що ОСОБА_2 вчинив їх з метою вбивства потерпілого, але не зміг довести свій намір до кінця, оскільки останній втік на безпечну відстань та викликав швидку медичну допомогу в автомобілі якої вже втратив свідомість.

Апеляційний суд перекваліфікував дії ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки визнав, що вдаривши потерпілого навідмаш сокирою по голові і стоячи над закривавленим потерпілим деякий час, він, якби діяв з умислом на вбивство, мав можливість довести такий до кінця, але дозволив ОСОБА_3 відійти від місця події.

У касаційних скаргах прокурор та потерпілий ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону - необґрунтовану перекваліфікацію дій ОСОБА_2 - та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, внаслідок м'якості, просять скасувати ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив задовольнити скаргу потерпілого й підтримав скаргу прокурора, та пояснення захисника ОСОБА_1, який просив залишити без задоволення скарги прокурора й потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно протоколу судового засідання, під час проведення судового слідства апеляційним судом потерпілий ОСОБА_3 показав, що після нанесення удару сокирою він упав на лавицю і лежав із закривавленою головою, а ОСОБА_2, стоячи над ним із сокирою, продовжував нецензурно лаятись. Через 5-10 секунд потерпілий відбіг від нападника на 50 метрів та викликав міліцію й швидку медичну допомогу (а. с. 235).

Засуджений ОСОБА_2 дав такі ж показання. Зокрема, від ствердив, що потерпілий через 8-10 секунд після отримання удару сокирою по голові з місця події побіг (а. с. 235).

Вказані фактичні дані в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду перекручені, оскільки у цьому судовому рішенні зазначено, що згідно показань засудженого і потерпілого останній не втік від нападника, а пішов.

Отже, висновки апеляційного суду про причини, з яких ОСОБА_2 припинив посягання, не підтверджуються доказами, дослідженими цим судом.

При встановленні спрямованості умислу засудженого, апеляційний суд залишив поза належною оцінкою дані про інтенсивність нападу під час якого ОСОБА_2 після нанесення удару потерпілому погрозами примусив товариша останнього втекти, залишивши нападника наодинці з ОСОБА_3; використаний засіб злочину - кухонну сокиру; силу удару «навідмаш» по життєво важливому органу людини; висновок судово-медичної експертизи про тяжкість тілесних ушкоджень, їх характер, локалізацію тощо.

Отже, правильність висновків суду першої інстанції в частині оцінки вказаних даних, не спростована в ухвалі апеляційного суду.

Встановивши, що мотивувальна частина вироку в частині зазначення обвинувачення, визнаного місцевим судом доведеним, не в повній мірі відповідає вимогам ст. 334 КПК України, та провівши часткове судове слідство, апеляційний суд мав право, у відповідності до положень ст. 366 КПК України, виправити допущену судом першої інстанції помилку.

За таких обставин, колегія суддів визнає оскаржену ухвалу такою, що не відповідає вимогам ст. 277 КПК України щодо аналізу доказів, досліджених під час часткового судового слідства, проведеного апеляційним судом, та зазначення докладних мотивів прийнятого рішення стосовно законності чи незаконності оскарженого вироку місцевого суду, а висновки апеляційного суду про відсутність у ОСОБА_2 умислу на позбавлення життя потерпілого - передчасними.

Оскільки вказані порушення кримінально-процесуального закону могли перешкодити суду постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, то, у відповідності до положень ч. 1 ст. 370 КПК України, вони визнаються колегією суддів істотними, що, згідно п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України, є підставою для скасування оскарженого рішення.

Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 Розділу ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) та статтями 394 - 396 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.