Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

головуючого суддів Дембовського С.Г., Слинька С.С., Кравченка С.І.,Крижановського В.Я., Лагнюка М.М. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 січня 2013 року заяву засудженого ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 9 липня 2002 року щодо нього,

у заяві ОСОБА_6 порушує питання про перегляд зазначених судових рішень щодо нього Верховним Судом України відповідно до положень глави 32-1 КПК України (1001-05) 1960 року у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до долучених заявником копій судових рішень убачається, що вироком Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 69 КК України 1960 року на 14 років позбавлення волі, за ст. 190-1 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі, за ч. 2 ст. 223 КК України 1960 року на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 4 ст. 187 КК України 2001 року на 14 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та на підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою Верховного Суду України від 9 липня 2002 року вирок щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «ОСОБА_6 проти України», 26 липня 2012 року постановив рішення, яке 26 жовтня 2012 року набуло статусу остаточного. Даним рішенням установлено, що в справі ОСОБА_6 мали місце порушення ст. ст. 3, 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що заявника було піддано нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню з боку працівників міліції, а також із відмовою державних органів надати заявнику копії документів для його заяви до Суду. З цих підстав держава - відповідач повинна виплатити заявнику 12000 євро на відшкодування моральної шкоди. Решта вимога заявника оголошена неприйнятими.

Таким чином, за результатами розгляду скарги ОСОБА_6, Європейський суд з прав людини постановив рішення про порушення Україною ст.ст. 3, 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і визнав прийнятною скаргу лише щодо катування заявника працівниками міліції 12 квітня 1998 року під час його затримання. Проте, Європейський суд з прав людини не встановив порушень судами України вимог закону при вирішенні справи щодо ОСОБА_6, які стосуються суті постановлених рішень і скаргу заявника на несправедливість провадження щодо нього оголошено неприйнятною.

Із огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для перегляду Верховним Судом України, в порядку, передбаченому главою 32-1 КПК України (1001-05) 1960 року, судових рішень щодо засудженого ОСОБА_6

Керуючись ст. 400-18 КПК України 1960 року, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_6 в допуску кримінальної справи щодо нього до провадження Верховного Суду України для перегляду вироку Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 9 липня 2002 року щодо нього.

Ухвала оскарженню не підлягає.