Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І., суддів: Крижановського В.Я., Тельнікової І.Г., Лагнюка М.М., Слинька С.С., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 29 січня 2013 року заяву заступника Генерального прокурора України Дьоміна Ю.М. про перегляд судового рішення Верховним Судом України,

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2011 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України та засуджено на п'ять років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строки 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2012 року вирок щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2012 року вищезазначені судові рішення також залишені без зміни.

У своїй заяві заступник Генерального прокурора України ставить питання про перегляд Верховним Судом України судового рішення, постановленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі щодо ОСОБА_4.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України та вивчивши долучені до неї документи, колегія суддів вважає, що заявнику слід відмовити у допуску справи щодо ОСОБА_4 до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 400-12 КПК України (в редакції 1960 р.) підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

Як вбачається з тексту заяви про перегляд судового рішення, неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону заступник Генерального прокурора України вбачає в тому, що суд касаційної інстанції у своїй ухвалі, постановленій по справі щодо ОСОБА_4, зазначивши, що він засуджений за ч.2 ст. 307 КК України, не послався на редакцію статті кримінального закону, яка діяла на час вчинення засудженим злочину. Разом із тим, розглядаючи справу за касаційною скаргою на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 грудня 2011 року та на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2012 року, які були постановлені по справі щодо ОСОБА_5, суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 20 вересня 2012 року вказав на засудження ОСОБА_5 за ч.1 та 2 ст. 307 КК України в редакції Закону від 5 квітня 2001 року.

Відповідно до ч.2 ст. 4 КК України злочинність і карність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Як убачається з ухвал, постановлених по справах щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які обвинувачувались у вчиненні подібних суспільно небезпечних діянь, судом касаційної інстанції були застосовані одні й ті самі норми кримінального закону, які діяли на час вчинення ними злочинів. Ті обставини, що в одному з випадків суд зазначив дату прийняття закону в редакції якого була викладена стаття Кримінального кодексу (2341-14) , за якою засуджено винну особу, а в іншому такої дати зазначено не було, не є неоднаковим застосуванням кримінального закону, що дає підстави для перегляду судового рішення Верховним Судом України.

З огляду на викладене колегія суддів підстав для задоволення заяви не вбачає.

Керуючись статтями 400-18 КПК України п.п. 11,15 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України (4651-17) 2012 року, колегія суддів, -

Відмовити заступнику Генерального прокурора України Дьоміну Ю.М. в допуску кримінальної справи щодо ОСОБА_4 до провадження Верховного Суду України.