Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Пузиревського Є.Б., Єлфімова О.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3,

розглянула 29 січня 2013 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_3 за касаційними скаргами останнього, його захисника ОСОБА_2, представника цивільного відповідача ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_4 та прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 6 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 травня 2012 року.

В цій справі вищезазначеним вироком місцевого суду засуджено

ОСОБА_3, 1963 р. н., не судимого, громадянина України,

за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки із звільненням від покарання на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України 1960 року у зв'язку із закінченням строків давності.

Судові витрати - 17'964 грн 36 коп. - покладені на засудженого ОСОБА_3

Стягнуто з ПАТ «Сумихімпром» на користь потерпілого ОСОБА_5 5'518 грн 13 коп. на відшкодування матеріальної шкоди й 500'000 грн - моральної шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_6 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 травня 2012 року цей вирок залишено без зміни.

Згідно вироку, водій ВАТ «Сумихімпром» ОСОБА_3 7 квітня 2000 року о 14 год. 30 хв. керуючи автомобілем «Volvo S 70» на підставі подорожнього листа та рухаючись у напрямку центра міста Суми, поблизу зупинки громадського транспорту за перехрестям вулиці Харківської з вулицею СКД, в порушення вимог пп. 10.1 та 11.9 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) не переконався у безпечності зміни напрямку руху й відсутності перешкод іншим учасникам руху внаслідок такого маневру та виїхавши на подвійну суцільну лінію горизонтальної дорожньої розмітки, яка поділяє транспортні потоки, наїхав на малолітнього пішохода ОСОБА_7, який стояв на цій лінії, що спричинило смерть останнього.

У касаційних скаргах:

прокурор порушує питання про скасування вищезазначених рішень з направленням справи на новий судовий розгляд через помилкове застосування норм Кримінального кодексу України 2001 а не 1960 (2001-05) року, який був чинним на момент скоєння злочину;

ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, відсутність у діях першого складу злочину та недоведеність його винуватості у вчиненні ДТП, просять закрити справу, скасувавши вирок та ухвалу, оскільки показання свідків містять суперечності, засуджений не мав технічної можливості уникнути наїзду та підлягав звільненню не від покарання, а від кримінальної відповідальності;

представник цивільного відповідача ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, порушення кримінально-процесуального закону, просить скасувати судові рішення у частині розв'язання цивільних позовів із закриттям справи у цій частині.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав скаргу прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів визнає касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив і зазначив це у вироку, що ОСОБА_3 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть малолітнього пішохода ОСОБА_7 за вищезазначених обставин.

Ці фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року, не підлягають.

Твердження захисника та засудженого про недоведеність вини ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду в цій частині ґрунтуються, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України 1960 року, на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Такі висновки відповідають наведеним у вироку показанням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що автомобіль під керуванням засудженого, рухаючись зі швидкістю більшою ніж інші транспортні засоби по подвійній суцільній лінії горизонтальної дорожньої розмітки, яка поділяє транспортні потоки, збив хлопчика, який стояв на цій лінії; даним протоколу огляду місця події про наявність саме між цими двома суцільними лініями дорожньої розмітки слідів гальмування автомобіля, яким керував засуджений, тощо; висновкам судово-медичної, медико-трасологічної, комплексної судово-технічної та авто-технічної експертиз (т. 1 а. с. 30-31, 46-47, 105-107, 176-178, 180-182, 184-186; т. 2 а. с. 6-7, 52-62, 308-309; т. 3 а. с. 28, 98-99, 107-108).

При цьому, місцевий суд вказав у вироку переконливі мотиви з яких відкинув недостовірні показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які суперечать показанням інших свідків та вищезазначеним висновкам експертиз.

Отже, доводи засудженого та захисника про покладення в основу вироку суперечливих показань свідків є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

На час вчинення злочину ОСОБА_3 діяв Кримінальний кодекс України 1960 (2001-05) року.

Отже, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України 2001 року є помилковою, оскільки передбачені ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України 2001 року підстави для зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі відсутні.

В цій частині оскаржені судові рішення підлягають відповідній зміні.

Оскільки ОСОБА_3 не визнав свою вину, не дав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності та просив закрити справу через відсутність у його діях складу злочину, то на підставі вимог ч. 6 ст. 7 КПК України, він підлягає звільненню від покарання у зв'язку із закінченням строків давності, а не від кримінальної відповідальності.

При цьому, колегія суддів зважає на те, що у відповідності до ч. 2 ст. 3 КПК України 1960 року та ч. 1 ст. 5 КПК України 2012 року, при провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє під час, зокрема, судового розгляду справи.

При розв'язанні цивільного позову допущено істотні суперечності.

Так, зазначивши у вироку обвинувачення, визнане доведеним, суд вказав, що ОСОБА_3 керував автомобілем Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром», а на відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди стягнув відповідні суми з іншого товариства - Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром».

При цьому, в мотивувальній частині вироку відсутні причини такої невідповідності, не зазначено, отже - не встановлено, чи змінювалась і коли назва вказаної установи, чи відбулось її перетворення, правонаступництво тощо і чим це стверджується.

Отже, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Постановлена Апеляційним судом ухвала, крім тієї її частини, яка змінюється та скасовується касаційним судом, є вмотивованою та відповідає іншим вимогам, передбаченим ст. 377 КПК України.

Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 Розділу ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) та статтями 394 - 396 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_2, представника цивільного відповідача ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 6 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_3 змінити, перекваліфікувавши дії останнього з ч. 2 ст. 286 КК України на ч. 2 ст. 215 КК України 1960 року та призначивши йому за цим кримінальним законом покарання у виді позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 48 КК України 1960 року звільнити ОСОБА_3 від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Ці ж судові рішення щодо розв'язання цивільного позову - стягнення з ПАТ «Сумихімпром» на користь потерпілого ОСОБА_5 5'518 грн 13 коп. на відшкодування матеріальної шкоди й 500'000 грн - моральної шкоди та на користь потерпілої ОСОБА_6 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди - скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

В решті зазначені вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.