Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів: Орлової С.О., Литвинова О.М.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 січня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2012 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого:

- 16 листопада 2010 Луцьким міськрайонним

судом Волинської області за ч. 2 ст. 185 КК України

до позбавлення волі на 2 роки,

звільненого 25 листопада 2011 року умовно-достроково

на 11 місяців 9 днів,

засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2010 року й остаточно призначено покарання в виді позбавлення волі на 1 рік 6 місяців.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 9 лютого 2012 року приблизно о 23 год. неподалік нічного клубу «Голівуд», розташованого по вул. Бойка, 1 у м. Луцьку, у стані алкогольного сп'яніння повторно шляхом обману заволодів мобільним телефоном марки «Самсунг 5230», який належав ОСОБА_2, вартістю 600 грн, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому зазначає, що ОСОБА_1 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання вчинив аналогічний злочин у стані алкогольного сп'яніння і заподіяну шкоду не відшкодував. Апеляційний суд, на думку прокурора, всупереч вимогам ст. 377 КПК України, зазначених доводів не перевірив і помилку місцевого суду не виправив.

Заслухавши доповідь суді, прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Правильність встановлення судами фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 190 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Вирішення судами питання про призначення покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

Доводи щодо м'якості покарання, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом відповідно до вимог ст. 377 КПК України. Суд апеляційної інстанції погодився з місцевим судом, який, призначаючи засудженому покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше судимий, вчинив новий злочин у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, за місцем проживання характеризується задовільно. Як обставини, що пом'якшують покарання, враховано з'явлення з зізнанням і щире каяття, а як обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Таким чином, суд урахував у тому числі обставини, на які посилається прокурор у скарзі, та призначив засудженому покарання, найсуворіше за видом у межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України з реальним відбуттям.

Призначене ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження нових злочинів та підстав вважати його м'яким не знаходить, враховуючи один епізод злочинної діяльності, те, що злочином не заподіяно істотної шкоди, і сукупність врахованим судом обставин, що пом'якшують покарання.

Посилання прокурора на вчинення ОСОБА_1 умисного корисливого злочину як на обставини, що підвищують ступінь його тяжкості, не ґрунтуються на вимогах кримінального закону, оскільки ці обставини є кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, і відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України не можуть повторно враховуватися при призначенні покарання.

Доводи прокурора про те, що засуджений не відшкодував заподіяну шкоду, не ґрунтуються на матеріалах справи. Як убачається з власноручної заяви потерпілого ОСОБА_2, ОСОБА_1 відшкодував таку шкоду в повному обсязі на стадії апеляційного розгляду справи і претензій до нього потерпілий не має (а. с. 115).

Порушень кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 9 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2012 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.