Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С.,суддів Дембовського С. Г., Наставного В. В.,за участю прокурора Опанасюка О. В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 січня 2013 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 13 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2012 року.

Вироком Кролевецького районного суду Сумської області від

13 квітня 2012 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що

не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень, що передбачають прийняття заліків та іспитів, на строк

3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він, обіймаючи посади старшого викладача кафедри історії та за сумісництвом старшого викладача кафедри теорії і методики фізичного виховання Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка, будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими повноваженнями, використовуючи своє службове становище, з корисливих мотивів повторно у період із грудня 2011 року до 26 січня 2012 року умисно одержав від 11-х студентів хабарі на загальну суму 5300 грн за виставляння оцінки «4» з предмета «Соціологія фізичної культури і спорту», екзамен з якого він приймав 26 січня 2012 року без перевірки їх фактичних знань з цієї навчальної дисципліни.

Ухвалою апеляційного суду цей вирок у частині призначення додаткового покарання змінено: ухвалено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 3 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень, що передбачають прийняття заліків та іспитів у навчальних закладах усіх форм власності та акредитації, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про незаконність оскаржуваних судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості злочину та особі засудженого і просить їх змінити, й пом'якшити призначене йому покарання та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 368 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується твердження засудженого про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, то вони є безпідставними.

Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_5, районний суд урахував тяжкість вчиненого злочину, конкретні обставини справи, особу засудженого, а також обставини, що пом'якшують покарання. Зокрема, суд урахував те, що ОСОБА_5 до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має батьків непрацездатного віку, а на час вчинення злочину мав на утриманні двох неповнолітніх дітей, один з яких є інвалідом з дитинства і потребує постійного лікування, і сам засуджений страждає на ряд хронічних захворювань. Зважив суд і на обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_5, якими визнав повне визнання своєї вини, щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину.

На підставі цих даних у їх сукупності районний суд дійшов правильного висновку про можливість застосування положень ст. 69 КК України і призначив ОСОБА_5 основне покарання не тільки значно нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 3 ст. 368 КК України, інкримінованої засудженому, а й перейшов до іншого більш м'якого виду покарання, не передбаченого цією статтею.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 судом покарання повністю відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання несправедливим унаслідок суворості, а також підстав для його пом'якшення, про що йдеться у касаційних скарзі, колегія суддів не вбачає.

Аналогічні доводи щодо суворості призначеного засудженому покарання були наведені в апеляційних скаргах самого засудженого та його захисника, вони перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Кролевецького районного суду Сумської області від 13 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.