Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів: Орлової С.О., Литвинова О.М.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 січня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Комсомольського районного суду м. Херсона від 8 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 22 червня 2012 року.

9 березня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до прокуратури Цюрупинського району Херсонської області з заявою про злочин, у якій ставила питання про проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України за фактом смерті її сина - ОСОБА_3 у слідчому ізоляторі Херсонської області та притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ІТТ Цюрупинського РВ УМВС та слідчого ізолятора Херсонської області за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 127, 135, 136, 139 КК України.

Постановою заступника прокурора Цюрупинського району Херсонської області від 14 березня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо працівників ІТТ Цюрупинського РВ УМВС за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 364, 367 КК України.

Постановою помічника прокурора Херсонської області з питань нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, від 14 березня 2011 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб слідчого ізолятора управління ДПС України в Херсонській області за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 139, 140, 364, 367 КК України.

Не погоджуючись фактично з обома постановами, представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 оскаржив їх до суду в порядку, передбаченому ст. 236-1 КПК України.

Постановою Комсомольського районного суду м. Херсона від 8 травня 2012 року скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 червня 2012 року постанову суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 ставить питання про скасування судових рішень і направлення матеріалів за його скаргою на новий апеляційний розгляд. При цьому як на істотні порушення кримінально-процесуального закону посилається на те, що суди не взяли до уваги неповноти й однобічності проведеної перевірки. Звертає увагу, що не було належним чином встановлено причину смерті ОСОБА_3 й адекватність медичної допомоги, яка йому надавалася, рішення про відмову в порушенні кримінальної справи прийнято на підставі лише пояснень і документів, наданих зацікавленими особами, а в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб ІТТ Цюрупинського РВ УМВС відмовлено за ознаками інших злочинів, ніж вказувала заявниця.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий не заперечував проти доводів касаційної скарги і просив про її задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Виходячи з вимог ст. 236-2 КПК України, при розгляді судом скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи критерієм законності такої постанови є дотримання вимог статті 99 КПК України, повнота і всебічність проведеної перевірки в межах заяви або повідомлення про злочин, за результатами якої прокурор, слідчий, орган дізнання дійшли висновку про відсутність підстав для порушення кримінальної справи.

Цих вимог суди не дотрималися.

Європейський Суд з прав людини в Рішенні від 25 листопада 2008 року у справі «Кац та інші проти України» визнав факт порушення статті 2 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у зв'язку з незабезпеченням органами влади права на життя ОСОБА_4, яка померла у Київському слідчому ізоляторі від прогресуючої гнійної пневмонії, пов'язаної з ВІЛ-інфекцією. Як зазначено в Рішенні, беручи до уваги уразливість ВІЛ-позитивних осіб перед іншими серйозними хворобами, Суд вважає вражаючим той факт, що ОСОБА_4 не приділяли відповідної медичної уваги у зв'язку зі станом її здоров'я. Суд визнав досить елементарною надану їй допомогу, яка полягала у призначенні протизапальних препаратів та антибіотиків, звернув увагу на те, що ОСОБА_4 не було переведено до спеціалізованої лікарні або медичної частини установи, й зауважив, що слідчі органи так і не вирішили головного питання, порушеного у скаргах заявників, - якості наданої ОСОБА_4 медичної допомоги з точки зору виявлених у неї захворювань.

У Рішенні від 29 квітня 2003 року у справі «Мак-Глінчі та інші проти Сполученого Королівства» Суд встановив, що працівники в'язниці виявилися неспроможними виконати свій обов'язок щодо надання належної медичної допомоги Д. Мак-Глінчі, котра була наркозалежною й перебувала в загрозливому для життя стані внаслідок реакції організму на припинення вживання наркотиків. За висновками Суду, таке поводження з ув'язненою порушувало заборону нелюдського й такого, що принижує людську гідність, поводження, котра міститься у ст. 3 Конвенції.

Розглядаючи справу за скаргою, місцевий суд, усупереч вимогам ст. 236-2 КПК України, належним чином не перевірив дотримання органами прокуратури вимог ст. 99 КПК України, повноту і всебічність проведеної перевірки за фактом смерті ОСОБА_3 у місці попереднього ув'язнення й не дав відповіді на переважну більшість наведених у скарзі доводів.

Поза увагою суду залишилося те, що висновки органу прокуратури про відсутність підстав для порушення кримінальної справи ґрунтуються виключно на поясненнях і документах, наданих зацікавленими особами - працівниками ІТТ Цюрупинського РВ УМВС та слідчого ізолятора Херсонської області, які містять лише стислі дані про перебіг хвороби ОСОБА_3, перелік його медичних оглядів та препаратів, що призначалися.

В матеріалах перевірки відсутні висновки незалежного спеціаліста в галузі судової медицини з наступних питань: медичної допомоги яких видів та в якому обсязі потребував ОСОБА_3 з урахуванням всіх наявних у нього захворювань; чи була необхідність у наданні такої допомоги в умовах спеціалізованого лікувального закладу; на скільки адекватною була надана допомога загальному стану здоров'я та перебігу захворювання ув'язненого; що стало причиною смерті - тяжкість захворювання чи несвоєчасне, неправильне або неповне лікування; чи можливо було запобігти летальному наслідку за умови надання медичної допомоги належної якості. Більш того, відповідно до відмовних матеріалів у ході перевірки навіть не було досліджено медичної картки хворого ОСОБА_3 та акту судово-медичного дослідження трупа.

Як убачалося з заяви ОСОБА_2 і медичних документів, до затримання ОСОБА_3 як наркозалежна особа піддавався замісній терапії - вживання метадону, після припинення якої перебував у стані абстинентного синдрому (а. с. 1-2 відмовного матеріалу № 70/5-33-11, а. с. 6, 8-10 в/м 16/37пр-11). З урахуванням наведеного, не було з'ясовано: яких заходів повинні вживати посадові особи ІТТ та слідчого ізолятора щодо таких осіб; чи були зазначені заходи вжиті в повному обсязі щодо ОСОБА_3; чи перебувало погіршення стану його здоров'я і смерть у причинно-наслідковому зв'язку з різким припиненням вживання метадону.

Наведеним обставинам, які належали до предмету перевірки при розгляді скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, суд не дав належної оцінки, а замість цього, виклав у постанові власні висновки про адекватність призначеної ОСОБА_3 медикаментозної терапії і те, що його захворювання було зумовлено наявними діагнозами: наркоманією, СНІД тощо. Тобто, всупереч вимогам ст. 76 КПК України, суд на власний розсуд вирішив питання, які потребують застосування спеціальних знань і вирішуються виключно експертним шляхом.

Окрім наведеного, хоча у прохальній частині скарги представник ОСОБА_2 ставив питання про скасування однієї постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 березня 2011 року за фактом смерті ОСОБА_3, з мотивувальної частини скарги вбачається, що фактично оскаржувалися обидві постанови, винесені за даним фактом різними посадовими особами в один день: помічником прокурора Херсонської області М. Данилевським - щодо працівників слідчого ізолятора Херсонської області (а. с. 20-21 в/м № 16/37пр-11), і заступником прокурора Цюрупинського району Херсонської області ОСОБА_6 - щодо працівників ІТТ Цюрупинського РВ УМВС (а. с. 22-23 в/м № 70/5-33-1). Проте суд не уточнив предмет оскарження, не прийняв рішення відносно постанови заступника прокурора Цюрупинського району Херсонської області про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників ІТТ Цюрупинського РВ УМВС і крім цього, обґрунтував викладеними в ній даними свої висновки про законність і обґрунтованість постанови щодо службових осіб слідчого ізолятора.

При цьому суд не взяв до уваги, що в заяві про злочин, скарзі на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і поясненнях у судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 вказували на наявність ознак злочинів, у тому числі, в діях працівників адміністрації ІТТ, ведучи мову про розвиток хвороби ОСОБА_3 від переохолодження в умовах цієї установи - внаслідок тримання взимку в недостатньо опалюваному приміщенні без теплого одягу (а. с. 1-9, 64-65 провадження за скаргою, а. с. 1-2 в/м № 70/5-33-11).

Проте органами прокуратури не було опитано заявницю, адвоката ОСОБА_7, який захищав інтереси ОСОБА_3 і мав побачення з ним у перші дні після затримання, а також осіб, що утримувалися в ізоляторі тимчасового тримання і слідчому ізоляторі в камерах разом із ОСОБА_3, - про стан його здоров'я до і після затримання, умови тримання, в тому числі температурний режим, у зазначених установах, медичну допомогу, яка надавалася ОСОБА_3

Не дав суд належної оцінки й тому, що обома постановами відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками інших злочинів, ніж ті, про які йшлося в заяві ОСОБА_2

Апеляційний суд, усупереч вимогам ст. ст. 377, 382 КПК України, на зазначені порушення уваги не звернув і помилки місцевого суду не виправив.

Наведені порушення кримінально-процесуального закону перешкодили судам повно й усебічно розглянути справу за скаргою та постановити законні й обґрунтовані рішення, а тому відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України є істотними.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України постанова й ухвала підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно розглянути справу відповідно до вимог ст. 236-2 КПК України, належним чином перевірити всі наведені у скарзі доводи та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396, 398 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів

Касаційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Комсомольського районного суду м. Херсона від 8 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 22 червня 2012 року у справі за скаргою представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову помічника прокурора Херсонської області від 14 березня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб слідчого ізолятора управління ДПС України в Херсонській області за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 139, 140, 364, 367 КК України, та на постанову заступника прокурора Цюрупинського району Херсонської області від 14 березня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників ІТТ Цюрупинського РВ УМВС за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 364, 367 КК України, скасувати і направити справу на новий судовий розгляд.