5-485км13 Про скасування виправдального вироку через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону - 22.01.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 22 січня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Нахімовського районного суду м. Севастополя від 08 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 15 травня 2012 ркоу щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, судимого 02 серпня 2007 року вироком Нахімовського районного суду м. Севастополя за ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, виправдано за ч. 1 ст. 263 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він при невстановлених обставинах без передбаченого законом дозволу придбав вибухову речовину метальної дії - суміш бездимних порохів масою 21,1 г., яку переніс до місця свого проживання в АДРЕСА_1, де зберігав її до 26 червня 2008 року - моменту виявлення та вилучення працівниками міліції в ході огляду приміщення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить направити справу на новий судовий розгляд. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що місцевим судом не дана оцінка доказам обвинувачення, не перевірено версію засудженого щодо неправомірних дій працівників міліції, безпідставно визнано недопустимими показання ОСОБА_1 в якості підозрюваного та обвинуваченого через порушення останнього права на захист. Крім того, прокурор вказує, що всупереч вимогам ст. 377 КПК України (1960 року) суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив усі доводи його апеляції та відповіді на них у своєму рішенні не надав.

На касаційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_2 в інтересах виправданого ОСОБА_1 подано заперечення, в якому вона просила залишити скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення щодо її підзахисного - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та письмовому запереченні захисника ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 327 КПК України (1960 року) виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Докази винності ОСОБА_1, на які посилалися органи досудового слідства, перевірені судом та належним чином оцінені з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності.

Місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані досудовим слідством та встановив, що вони було зібрані з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях.

Обґрунтовано відкинуто судом такі докази обвинувачення, як показання ОСОБА_1 у ході допитів як підозрюваного від 11 липня 2008 року та обвинуваченого від 18 липня 2008 року, у яких він визнавав обставини, за яких придбав та зберігав вибухову речовину - порох, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 74 КПК України (1960 року), показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, можуть бути покладені в основу обвинувачення лише при підтверджені цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Так, згідно висновку № 210 амбулаторної судово-психіатричної експертизи, що також підтверджується висновком стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 19, було встановлено, що ОСОБА_1 має ознаки легкої розумової відсталості, а тому суд обґрунтовано, на думку колегії суддів, не врахував його показання від 11 та 18 липня 2008 року, що були дані ним без участі захисника, як допустимі докази по справі.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, як на досудовому, так і судовому слідстві, не заперечуючи факту вилучення у його квартирі 26 червня 2008 року вибухової речовини працівниками міліції, не визнавав своєї вини та незмінно у своїх показаннях вказував на те, що дана речовина була придбана не ним, а тому не належить йому.

Дані показання ОСОБА_1 під час судового слідства були підтверджені також показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які вказали про невизнання ОСОБА_1 під час огляду квартири придбання та зберігання знайденої працівниками міліції вибухової речовини, а також зазначили, що протокол огляду вони підписали в якості понятих, не прочитавши його зміст.

Також судом першої інстанції досліджено й решту доказів, наведених обвинуваченням, і зроблено правильний висновок про те, що вони прямо не вказують на доведеність вини ОСОБА_1 у придбані та зберіганні вибухової речовини без передбаченого на те законом дозволу.

З огляду на вищезазначене, колегії суддів вважає, що ОСОБА_1 обґрунтовано виправдано за ч. 1 ст. 263 КК України, за недоведеністю його участі у вчиненні цього злочину.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про безпідставність виправдання ОСОБА_1 також були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними, як такі, що не знайшли свого підтвердження. Апеляційний суд належним чином умотивував своє рішення. Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року), колегія суддів підстав не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу Х1 «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Нахімовського районного суду м. Севастополя від 08 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 15 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.