Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В,суддів:Пузиревського Є.Б., Сахна Р.І.,за участю прокурора Парусова А.М.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 22 січня 2013 року матеріали справи за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2012 року за скаргою ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України,

ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій у порядку ст. 236 КПК України 1960 року просив визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України за його заявою від 10 січня 2012 року про вчинення злочину суддями Івано-Франківського окружного адміністративного суду та направити його заяву для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Копію його заяви про порушення кримінальної справи щодо суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, направлено до Генеральної прокуратури України за належністю.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2012 року постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, порушує питання про скасування постанови місцевого суду в частині задоволення скарги ОСОБА_5 і ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому зазначає про відсутність у заяві ОСОБА_5 об'єктивних даних про вчинення злочину, що, на думку прокурора, не тягне за собою обов'язковості прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 97 КПК України 1960 року прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, за результатами розгляду яких повинен прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.

Згідно зі ст. 95 КПК України 1960 року письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.

Як убачається з матеріалів справи, 10 січня 2012 року ОСОБА_5 в порядку ст. 97 КПК України 1960 року подав до Генеральної прокуратури України заяву про вчинення злочину суддями Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України. Вказана заява підписана ОСОБА_5

14 лютого 2012 року листом Генеральної прокуратури України звернення ОСОБА_5 розглянуто, зазначено про те, що заява не містить достатніх відомостей про наявність ознак злочину в діях суддів Івано-Франківського окружного адміністративного суду та про відсутність підстав для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Тобто, рішення, передбачене нормами кримінально-процесуального закону, за заявою ОСОБА_5 не приймалося.

За таких обставин місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що Генеральною прокуратурою України не забезпечено право скаржника на перевірку його заяви про злочин відповідно до вимог ст. 97 КПК України 1960 року та з метою забезпечення такого права копію заяви ОСОБА_5 про вчинення злочину направлено до Генеральної прокуратури України за належністю.

Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Твердження, аналогічні тим, що містяться в касаційній скарзі, прокурор висловлював у своїй апеляції. Апеляційний суд визнав їх безпідставними та належним чином мотивував свої висновки. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які могли б бути підставами для скасування чи зміни постановлених у справі судових рішень, перевіркою справи в касаційному порядку не встановлено.

Керуючись п.п. 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (4651-17) та ст.ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, колегія суддів

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2012 року за скаргою ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.