Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,суддів:Єленіної Ж.М., Британчука В.В.,за участю прокурора Голюги В.В.,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 22 січня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 07 червня 2012 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ст. 70, ст. 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з іспитовим строком тривалістю 3 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового складання покарання за цим вироком з покаранням, призначеним вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 7196 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн - моральної.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 12 грудня 2011 року приблизно о 16 год. 45 хв., керуючи автомобілем марки "Опель Кадет" (реєстр. № НОМЕР_1) і рухаючись у напрямку м. Чернігова в Чернігівському районі на 163 км + 850 м автодороги Київ - Чернігів - Нові Яриловичі, порушивши вимоги пунктів 2.3(б), 18.1, 19.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , здійснив наїзд на нерегульованому пішохідному переході на пішохода ОСОБА_8, у результаті чого потерпілій були завдані тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці пригоди.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 не оспорюючи обґрунтованості засудження та правильності кваліфікації його дій, за сутністю заявлених вимог, порушує питання про зміну вироку та ухвали щодо нього з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року. Вважає, що судом не в повній мірі прийнято до уваги наявні у справі пом'якшуючі обставини, які дають можливість зменшити розмір заходу примусу та застосувати ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження були поінформовані, але вони не повідомивши Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних про своє бажання брати участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог статей 362, 394 КПК України 1960 року участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою і це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК України відповідно до вимог ст. 395 КПК України 1960 року колегією суддів не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень у цій частині не оскаржувались.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України, з висновками якого погодився й апеляційний суд, урахував обставини, що впливають на покарання, зокрема: характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного (котрий за місцем проживання характеризується позитивно, суспільно корисною працею не займається, раніше судимий, притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, вчинив злочин під час іспитового строку); на обставини, що пом'якшують покарання (з'явлення із зізнанням та щире каяття), а також на відсутність обставин, що його обтяжують.

Водночас суд зважив на характер (зміст) протиправних дій, їх наслідки і, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов правильного висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 лише в умовах ізоляції його від суспільства та призначив покарання у виді позбавлення волі. Суд призначив ОСОБА_5 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Разом із цим вказані обставини, що пом'якшують покарання та дані про особу засудженого за своєю суттю не є тими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Їх наявність сама по собі не тягне безумовне застосування ст. 69 КК України та призначення засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті кримінального закону. До того ж, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є правом суду.

Таким чином обране судом ОСОБА_5 покарання за своїм видом і розміром є справедливим й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Отже вимоги ст. 65 КК України при постановленні вироку судом дотримано.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу, тобто призначає покарання за сукупністю вироків.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_5 був засуджений вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 31 грудня 2010 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та відповідно до ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Злочин у виді порушення правил безпеки дорожнього руху, за що ОСОБА_5 засуджено оскаржуваним у суді касаційної інстанції вироком, він вчинив у період іспитового строку, встановленого попереднім вироком.

Таким чином, ОСОБА_5, не відбувши покарання за попереднім вироком, вчинив новий злочин, тому остаточне покарання суд призначив за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, а отже, з дотриманням вимог кримінального законодавства.

Твердження засудженого аналогічного касаційній скарзі змісту перевірялися й судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено.

З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 07 червня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.