Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Орлянської В.І., суддів Франтовської Т.І., Суржка А.В., за участю прокурора Парусова А.М., розглянула в судовому засіданні 17 січня 2013 року в м. Києві матеріали справи за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України, в якій він просив порушити кримінальну справу щодо суддів Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за ознаками злочинів передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 375 КК України.

Проте в порядку ст. 97 КПК України рішення за скаргою ОСОБА_1 прокуратурою прийнято не було.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора та його заяву від 10 січня 2012 року про вчинення суддями Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 375 КК України, направлено до Генеральної прокуратури України для перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення судом кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить судові рішення за скаргою ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на відсутність у заяві ОСОБА_1 об'єктивних даних про ознаки злочинів, що, на думку прокурора, не тягне за собою обов'язковість прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України. Вважає, що прокуратура надала ОСОБА_1 належну відповідь на його скаргу в порядку Закону України «Про звернення громадян».

ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора та просить у її задоволенні відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження за скаргою, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-10) положення статті 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 ст. 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та повинні містити достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.

Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

Районний суд, задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розгляду його заяви про вчинення злочинів, виходив безпосередньо із положень ч. 2 ст. 97 КПК України про те, що по заяві про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити повідомлення чи заяву за належністю.

Проте, суд не звернув увагу на зміст заяви ОСОБА_1 Генеральному прокурору України від 10 січня 2012 року про скоєння суддями Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 злочинів та не дав йому належної оцінки.

Як убачається із цієї заяви, ОСОБА_1 зазначає, що він при розгляді кримінальної справи щодо нього заявив колегії суддів відвід з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 54 КПК України. Проте, як зазначає заявник, судді ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без виходу в нарадчу кімнату ухвалою відмовили йому в розгляді заявленого ОСОБА_1 відводу. Крім того, вказує на порушення з боку суддів при розгляді зауважень на протокол судового засідання.

За результатами розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_1 Оболонським районним судом м. Києва 20 вересня 2011 року постановлено вирок, який на даний час вже набрав законної сили. Законність зазначеного судового рішення перевірено в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва.

Між тим, не погодившись з рішенням суддів Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 звернувся із заявою до Генеральної прокуратури України, у якій по суті вимагав дати оцінку діям суддів у межах кримінальної справи щодо нього.

У зв'язку з цим, отримавши заяву ОСОБА_1 від 10 січня 2012 року, прокурор направив йому відповідь, виходячи з вимог ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру».

Суд, задовольняючи заяву ОСОБА_1 на бездіяльність Генерального прокурора України, виходив тільки з буквального тлумачення положень статей 95, 97 КПК України і не дав оцінки тому факту, що його заява від 10 січня 2012 року про вчинення злочинів суддями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є по суті способом оспорювання рішення Оболонського районного суду м. Києва по кримінальній справі щодо нього, яке набрало чинності, у зв'язку із вичерпанням можливостей у скаржника на його оскарження відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) , та намаганням вирішити питання про ініціювання прокурором перегляду судового рішення щодо нього.

Отже, не давши належної оцінки заяві ОСОБА_1 в аспекті Рішення Конституційного Суду України №19-рп/2011 (v019p710-10) від 14 грудня 2011 року та вимог ст. 95 КПК України, суд прийняв передчасне рішення про направлення копії заяви ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

Апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляції прокурора та прийняв рішення, яке не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Дані порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, а тому відповідні судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, у ході якого суду необхідно перевірити відповідність заяви ОСОБА_1 вимогам ст. 95 КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2012 року по справі за скаргою ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.