Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

розглянула 31 січня 2012 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2011 року щодо ОСОБА_1,

Вказаним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, судиму 6 жовтня 2010 року вироком Немирівського районного суду Вінницької області за ч. 1 ст. 191 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 800 грн.,

засуджено за ч. 3 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язанні з матеріальною відповідальністю, або посади, пов’язанні з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями, на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік з покладенням обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 36 820 грн. за завдані матеріальні збитки.

ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона, працюючи на посаді завідуючої магазином ТПП в с. Перепиличчя Немирівського району Вінницької області, будучи матеріально-відповідальною особою, з якою приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір від 2 лютого 2005 року про повну індивідуальну відповідальність, здійснюючи господарську діяльність в інтересах останньої, повторно, протягом 2008-2010 років привласнила ввірені їй обігові готівкові кошти потерпілої у сумі 36 820 грн.

У касаційній скарзі прокурор просив вирок місцевого суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості. При цьому прокурор стверджував, що в обвинуваченні, визнаному судом доведеним, не зазначено точний час вчинення злочину, що має істотне значення для правильності кваліфікації дій засудженої і призначення покарання, у вироку всупереч вимогам статей 332- 335 КПК не розкрито джерел доказів, не проаналізовано їх зміст і не надано оцінки. Також прокурор зазначив, що суд незаконно визнав повторність обставиною, яка обтяжує покарання, звільнив засуджену від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладенні у скарзі, колегія суддів дійшла думки про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 22 КПК на прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання, покладено обов’язок про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, що кореспондується з дотриманням прав обвинуваченого, котрий має право знати, у чому він обвинувачується (ст. 43 КПК).

Проте цих вимог кримінально-процесуального закону не було дотримано під час розслідування справи щодо ОСОБА_1, що залишилось поза увагою місцевого суду.

Так, у постанови про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченої (а. с. 395) за ч. 3 ст. 191 КК не зазначено про точний час вчинення нею злочину (початок і закінчення), спосіб, у який вона привласнювала готівкові кошти, хоча певні дані про це зазначені у її показаннях.

Між тим, від встановлення цих обставин і зазначення їх у згаданій постанові залежить дотримання права обвинуваченої особи на захист та кваліфікація її діяння, зокрема, за ознакою повторності, адже за вироком того ж місцевого суду від 6 жовтня 2010 року ОСОБА_1 була засуджена за ч. 1 ст. 191 КК за вчинення аналогічного злочину протягом квітня-червня 2010 року, а за обвинуваченням у даній справі її злочинні дії відбувалися протягом 2008-2010 років без встановлення точного часу їх закінчення.

Таким чином, органом досудового слідства ОСОБА_1 пред’явлено неконкретне обвинувачення, що вплинуло на правильність застосування кримінального закону, вирішення справи судом і визначення міри покарання за правилами, встановленими у статтях 70 або 71 КК, а тому це є порушенням вимог ст. ст. 43, 132 КПК.

Отже, вирок місцевого суду не може залишатись у силі і на підставі ч. 1 ст. 398 КПК підлягає скасуванню у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справа — направленню на нове розслідування, а не на новий судовий розгляд, як просив прокурор.

Тому касаційна скарга прокурора підлягає лише частковому задоволенню.

Під час нового розслідування справи належить встановити обставини, зазначені в ухвалі касаційного суду, особливо час закінчення злочину, після чого, за наявності підстав, правильно кваліфікувати дії обвинуваченої особи, та пред’явити обвинувачення з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.

Керуючись статтями 395, 396 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 16 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати і справу направити на нове розслідування.