Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду від 19 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 5 квітня 2011 року щодо ОСОБА_6,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Хмельницького міськрайонного суду від 19 листопада 2010 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше неодноразово

судимого, останній раз вироком

Шевченківського районного суду м. Чернівці

від 03.10.2008 року за ч. 3 ст. 185,

ч. 3 ст. 357, ч. 4 ст. 70 КК України

на 7 років 6 місяців позбавлення волі,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 162 КК України на 3 роки обмеження волі;

- за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі;

- за ч. 1 ст. 358 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_6 визначене у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.10.2008 року, остаточне покарання ОСОБА_6 визначене у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.

Виправдано ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 358 КК України у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Вирішено питання про стягнення із засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілих заподіяних їм матеріальних збитків та судових витрат за проведення експертиз.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області від 5 квітня 2011 року вирок щодо ОСОБА_6 змінено. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, визначеного вироком Хмельницького міськрайонного суду від 19.11.2010 року, більш суворим, визначеного вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.10.2008 року, остаточне покарання ОСОБА_6 визначене у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він в період з 9 січня 2005 року по 7 лютого 2007 року на території м. Хмельницького таємно, повторно, з проникненням в житло, викрав особисте майно громадян вартістю: ОСОБА_7 – 4 700 грн., ОСОБА_8 – 1 950 грн., ОСОБА_9 – 1 370 грн., ОСОБА_10 – 2058 грн. 25 коп., ОСОБА_11 – 2 298 грн. 5 коп., ОСОБА_12 – 2 070 грн., ОСОБА_13 – 4 970 грн., ОСОБА_14 – 20 грн. 2 коп., ОСОБА_15 – 1 616 грн., ОСОБА_16 – 1 510 грн. 5 коп., ОСОБА_17 – 5 500 грн., ОСОБА_18 – 2 600 грн., ОСОБА_19 – 1 630 грн., ОСОБА_20 – 1 706 грн., ОСОБА_21 – 1471 грн., ОСОБА_22 – 1 950 грн., ОСОБА_23 – 1 300 грн., ОСОБА_24 – 2 220 грн. 25 коп., ОСОБА_25 – 1 100 грн., ОСОБА_26 – 1 500 грн., ОСОБА_27 – 1 600 грн., ОСОБА_28 – 11 170 грн., ОСОБА_29 – 1 550 грн., ОСОБА_30 – 10 646 грн. 3 коп., ОСОБА_31 – 20 грн., ОСОБА_32 – 2 580 грн., ОСОБА_33 – 11 320 грн., ОСОБА_34 – 1 750 грн., ОСОБА_35 – 650 грн., ОСОБА_36 – 2 710 грн. 1 коп., ОСОБА_37 – 701 грн., ОСОБА_38 – 3 900 грн.

Крім того, 12 липня 2005 року, під час вчинення крадіжки майна з квартири ОСОБА_8, ОСОБА_6 викрав військовий квиток на прізвище ОСОБА_39, а 2 лютого 2006 року, під час вчинення крадіжки майна з квартири ОСОБА_40, викрав паспорт громадянина України на ім’я ОСОБА_40, який в подальшому підробив, шляхом переклеювання фотографії.

Крім того, 25 січня 2006 року ОСОБА_6 незаконного проник до квартири ОСОБА_41, 19 грудня 2007 року до квартири ОСОБА_42, а 7 лютого 2007 року до квартири ОСОБА_43

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого, порушує питання про скасування вироку місцевого суду і ухвали апеляційного суду та направлення справи на нове розслідування. Зазначає, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 26 КПК України кримінальні справи, порушені відносно ОСОБА_6 в Хмельницькій, Чернівецькій, Львівській та Івано-Франківській областях, не були об’єднані в одне провадження, що призвело до порушення його права на захист, а неправильне застосування судами кримінального закону при призначенні покарання за сукупністю злочинів і вироків призвело до призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк, що перевищує максимальний строк, передбачений санкціями статей, за якими його засуджено.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на ті ж обставини, що і його захисник, також просить скасувати судові рішення щодо нього та направити справу на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти касаційних скарг захисника та засудженого, однак вважав, що ОСОБА_6 слід звільнити від призначеного покарання за окремими статтями в зв’язку із закінченням строків давності, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено та кваліфікація його дій у поданих касаційних скаргах не оскаржуються.

Посилання захисника та засудженого на те, що внаслідок не об’єднання декількох кримінальних справ, порушених відносно ОСОБА_6 в різних областях, було порушено його право на захист є безпідставними.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 КПК України в одному провадженні можуть бути об’єднані справи по обвинуваченню однієї особи у вчиненні кількох злочинів. Тобто вказана норма встановлює право, а не обов’язок слідчого, прокурора чи суду своєю постановою об’єднати такі справи.

З матеріалів справи вбачається, що злочини, за які ОСОБА_6 засуджений вироком Хмельницького міськрайонного суду від 19.11.2010 року є закінченими та мають окрему кваліфікацію. Вони є тотожними, але жодним чином не пов’язані з іншими злочинами, вчиненими ним на території інших областей. Таким чином, окремий розгляд кримінальних справ щодо ОСОБА_6 не вплинув на законність та обґрунтованість вироку, а його право на захист не було порушено.

Покарання ОСОБА_6 призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, даних про його особу, обставин, що пом’якшують та обтяжують його покарання, а тому є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Що стосується доводів захисника та засудженого про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання за сукупністю злочинів, то вони є необґрунтованими.

Місцевий суд правильно визначив остаточне покарання ОСОБА_6 на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, за які він засуджувався цим вироком, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

При визначенні остаточного покарання за ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів за цим вироком та вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.10.2008 року місцевий суд не мотивував свого рішення про застосування принципу часткового складання призначених покарань, а тому апеляційний суд змінив таке рішення та застосував принцип поглинення покарань.

При цьому апеляційний суд вірно зазначив, що покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарань в Загальній частині КК України (2341-14) було призначене ОСОБА_6 вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.10.2008 року, який набрав законної сили, а тому Хмельницький міськрайонний суд повинен був врахувати його при визначенні остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг та направлення справи на нове розслідування.

Разом з тим, в порядку ст. 395 КПК України судові рішення відносно ОСОБА_6 підлягають скасуванню в частині його засудження за ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 357 та ч. 1 ст. 358 КК України, а справа в цій частині закриттю в зв’язку із закінченням строків давності.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло 3 роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Враховуючи те, що злочини, передбачені ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 357 та ч. 1 ст. 358 КК України, є злочинами невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді обмеження волі, з дня їх вчинення до набрання вироком законної сили минуло більш ніж 3 роки, ОСОБА_6 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за цими статтями у зв’язку із закінченням строків давності.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України вирок Хмельницького міськрайонного суду від 19 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 5 квітня 2011 року щодо ОСОБА_6 скасувати в частині його засудження за ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 357 та ч. 1 ст. 358 КК України, а справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Виключити із судових рішень призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів – на 7 років 6 місяців позбавлення волі.