Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О., суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П., за участю прокурора Сингаївської А.О.,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2011 року щодо ОСОБА_6

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк пять років один місяць.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області 220,85 грн у рахунок відшкодування судових витрат за проведення експертиз.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що 05червня 2004 року близько 23-ї год він у стані алкогольного спяніння та особа, щодо якої матеріали справи виділені в окреме провадження, за попередньою змовою шляхом вибиття вхідних дверей проникли в будинок ОСОБА_7, розташований по АДРЕСА_1, звідки відкрито викрали майно потерпілого на загальну суму 500 грн, завдавши йому легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просив судові рішення щодо ОСОБА_6 змінити, помякшити призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнити його від відбування покарання з випробуванням, пославшись на те, що суд призначив засудженому надмірно суворе покарання без урахування сукупності помякшуючих обставин .

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційних вимог захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Під час перевірки матеріалів справи встановлено, що висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину обґрунтовані сукупністю доказів, які з достатньою повнотою були зібрані органами досудового слідства та всебічно, повно й обєктивно досліджені в судовому засіданні. Ці докази відповідно до вимог ст. 67 КПК України отримали належну оцінку у вироку суду, законність та обґрунтованість якого підтверджено апеляційним судом в ухвалі. Підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних та досліджених судом доказів у касаційного суду немає.

З урахуванням установлених у справі фактичних обставин суд вірно кваліфікував дії засудженого за ч. 3 ст. 186 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, місцевий суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Зокрема суд урахував, що ОСОБА_6 раніше не судимий, на обліку у психоневропатолога і нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Обставиною, що помякшує покарання ОСОБА_6, суд визнав повне відшкодування завданої шкоди, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного спяніння.

Також відповідно до ст. 399 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при повторному розгляді справи.

В ухвалі Верховного Суду України від 25 квітня 2006 року, якою вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 лютого 2005 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 31 березня 2005 року щодо ОСОБА_6 було скасовано у звязку з тим, покарання визначене засудженому є явно несправедливим внаслідок мякості та таким, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Водночас суд урахував ухвалу колегії суддів Судової палати Верховного Суду України від 25 квітня 2006 року, і належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 лише в умовах ізоляції його від суспільства та призначив винному покарання у виді позбавлення волі. Суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 186 КК України, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав для призначення ОСОБА_6 більш мякого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, у тому числі з урахуванням обставин, указаних у касаційній скарзі захисника, не вбачається.

Крім того, доводи захисника засудженого ОСОБА_5, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені судом апеляційної інстанції, який не знайшов підстав для їх задоволення. З таким рішенням погодилась і колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377КПК України.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення відповідають вимогам закону, а тому касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 06 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2011 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.