Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В. суддів:

за участю прокурора

засудженого Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

Сингаївської А.О.,

ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданні 28 лютого 2012 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 7 грудня 2010року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 15 березня 2011 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого у 2007 році за ч. 1 ст. 309 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки та звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,

засуджено:

- за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними

засобами строком на 2 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки

На підставі ст. 71 КК України остаточно за сукупністю вироків визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленнямправакеруваннятранспортними засобами строком на 2 роки.

ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 19 год 15 хв, керуючи автомобілем «ДАФ-45» державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить підприємству ТОВ «Квантор», проїжджаючи селище Жовтневе, Білопільського району Сумської області на ділянці 128 км +550 м дороги Батурин-Суми та рухаючись зі швидкістю 54 км/год, не врахувавши дорожню обстановку, перевищивши допустиму швидкість руху, порушив п.п. 12.2, 2.3 «б» та 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) (далі ПДР), в результаті чого скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які в стані алкогольного спяніння та в порушення п.п. 4.1, 4.4, 4.8, та «а», «б», «в», «г», «г», «д» 4.14 ПДР (1306-2001-п) переходили проїжджу частину дороги в невстановленому місці. Внаслідок наїзду потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 померли на місці пригоди.

Крім того, ОСОБА_9 після вчинення наїзду на пішоходів з місця події втік, навмисно не надавши допомоги потерпілим.

У касаційній скарзі засуджений просив судові рішення скасувати, а

справу направити на нове розслідування. Посилався на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, невідповідність

висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону (1001-05) , неправильне застосування кримінального закону (2341-14) , невідповідністю призначеного покарання даним про його особу. Заперечував свою вину у вчиненні наїзду на потерпілу ОСОБА_6 та стверджував, що остання була збита іншим автомобілем, який органами досудового слідства при розслідуванні справи знайдений не був.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого в підтримку касаційної скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти її задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддіввважає,що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у ст. 369КПК України щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, які оскаржуються засудженим. У звязку з наведеним, доводи засудженого в цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Разом із тим, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин вчинених засудженим ОСОБА_5 злочинів, його злочинні дії судом вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Відповідно до ст. 67 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримані.

Доводи засудженого про те, що він збив лише одну людину, а потерпілу ОСОБА_6 збив інший автомобіль, були перевірені судом та визнані непереконливими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами. Зокрема: показаннями свідка ОСОБА_10, який пояснив, що близько 19:10, керуючи автомобілем рухався між с. Жолобок та с. Калинівка і його на великій швидкості обігнала автомашина марки ДАФ-45. Інших автомобілів у період часу, коли він проїхав селище Жовтневе, не було; показаннями експерта Кучеренка О.П., згідно яких слідує, що тілесні ушкодження у потерпілих, які спричинили їх смерть, характерні для спричинення саме вантажним автомобілем. Автомобіль, яким керував ОСОБА_5 міг спричинити виявлені у потерпілих тілесні ушкодження; а також висновками проведених по справі автотехнічних, судово-медичних та комплексної судово-медичної та автотехнічної експертиз з який випливає, що на потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було скоєно наїзд вантажним автомобілем, який має кабіну вагонної компоновки та іншими доказами.

Указані докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достатності й достовірності. Тому твердження засудженого у скарзі про недоведеність його вини у вчиненні наїзду на потерпілу ОСОБА_6 є необґрунтованими.

Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Всі наведені засудженим в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги належним чином перевірялись. Апеляційний суд визнав правильними оцінку судом першої інстанції доказів у справі та встановлені ним фактичні обставини за кожним епізодом обвинувачення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Призначаючи покарання, суд, у відповідності до ст. 65КК України, врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого, конкретні обставин справи, а тому воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження новий злочинів.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 7 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 15 березня 2011року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.