5-352к12 Про незаконне придбання для власного вживання та з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу - 28.02.2012 Прийняття

розглянула 28 лютого 2012 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, засуджену вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2010 року за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю один рік,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК на строк шість років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ч. 2 ст. 309 КК на строк два роки.

На підставі статей 70, 71 КК за сукупністю злочинів і вироків остаточне покарання визначено у виді позбавлення волі на строк шість років шість місяців з конфіскацією всього майна, яке є власністю ОСОБА_1

Ухвалено рішення про речові докази.

ОСОБА_1 визнано винною в тому, що вона вранці 25 жовтня 2010 року в районі лісопосадки поблизу вул. Косіора в м. Кривому Розі у невстановленої досудовим слідством особи для власного вживання та з метою збуту придбала приблизно 15 мл особливо небезпечного наркотичного засобу опію ацетильованого, який перевезла в Центрально-Міський район м. Кривого Рогу.

Того ж дня приблизно о 10:55 ОСОБА_1 на території балки по вул. Кавказькій у м. Кривому Розі збула ОСОБА_2 1,5 мл опію ацетильованого за 60 грн (вагою 0,06 г у перерахунку на суху речовину), після чого помістила медичний шприц обсягом 20 мл із залишками наркотичного засобу, що становили приблизно в 11 мл (вагою 0,44 г у перерахунку на суху речовину) у сховище біля місця збуту.

У касаційній скарзі засуджена, оспорюючи свою винність лише у збуті наркотичного засобу, просила вирок апеляційного суду скасувати і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому вона послалася на те, що: злочину зі збуту наркотичного засобу не вчиняла; свідки, які давали показання проти неї, обмовили її, а свідка ОСОБА_3 через деякий час також затримали працівники міліції за збут наркотичних засобів. Також засуджена стверджувала, що наркотичний засіб, за який її було затримано, належав ОСОБА_3 Крім того, ОСОБА_1 послалася на застосування до неї під час досудового слідства з боку працівників міліції психологічного впливу. Засуджена висловила у скарзі прохання не конфісковувати її приватний будинок, оскільки його подарувала їй матір і в ньому мешкають два її малолітні сини.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства. Мотиви щодо оцінки доказів суд докладно навів у вироку з дотриманням вимог ст. 334 КПК.

Касаційні доводи засудженої ОСОБА_1 про те, що вона не вчиняла злочинів у сфері обігу наркотичних засобів і що її вину не доведено, є безпідставними. Місцевий та апеляційний суди ретельно їх перевіряли і з посиланням на конкретні докази мотивовано спростували.

Зокрема, суд обґрунтовано поклав в основу вироку сукупність послідовних показань свідка ОСОБА_2, яка підтвердила факт придбання у ОСОБА_1 наркотичного засобу, свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, залучених в якості понятих при затриманні ОСОБА_1, у присутності яких засуджена підтвердила, що вилучений зі схованки шприц із наркотичним засобом належав їй і вона придбала його для збуту та особистого вживання.

Крім того, сама ОСОБА_1, даючи пояснення в суді при обранні їй запобіжного заходу, беззастережно визнала інкриміновані їй обставини придбання, перевезення і збуту особливо небезпечного наркотичного засобу.

Належну оцінку надав суд і показанням свідка ОСОБА_3, на які засуджена послалась, обґрунтовуючи свою невинуватість у вчиненні злочину. Як зазначив апеляційний суд, ОСОБА_3 (за матеріалами справи перебувала у слідчому ізоляторі в одній камері з ОСОБА_1.) в суді дійсно спочатку стверджувала, що вилучений на території балки по вул. Кавказькій шприц належав їй, проте потім відмовилася від цього, пояснивши, що хотіла допомогти ОСОБА_1, оскільки у неї двоє дітей.

Про те, що ОСОБА_3 спочатку дала суду неправдиві показання свідчить також її помилка в описі схованки, адже вона зазначала, що шприц був під картонкою, тоді як згідно з протоколом огляду від 25 жовтня 2010 року шприц було виявлено у схованці в картонній коробці.

Доводи засудженої про застосування до неї органами досудового слідства методів психологічного впливу є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 під час досудового слідства не подавала жодних заяв про порушення її процесуальних прав та зазначила у протоколах слідчих дій, що зауважень не має.

Ці доводи та доводи про неповноту й необєктивність судового розгляду, порушення процесуальних норм закону, неналежну оцінку доказів обвинувачення, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, ретельно перевірив апеляційний суд і на їх спростування у вироку з дотриманням вимог статей 377, 378 КПК навів відповідні аргументи.

Основне покарання призначене засудженій ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст. 65 КК, відповідає вчиненому та її особі. Воно є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Разом із тим, призначаючи засудженій за ч. 2 ст. 307 КК додаткове покарання у виді конфіскації майна, на думку колегії суддів, апеляційний суд не дотримався загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК, оскільки визначив його невідповідним вчиненому засудженою діянню і не врахував того, що в будинку, який їй належить на праві приватної власності, мешкають двоє її малолітніх дітей: сини ОСОБА_6 і ОСОБА_8, 2004 і 2006 року народження відповідно, батько яких ОСОБА_7 помер у 2009 році.

У звязку з цим колегія суддів дійшла висновку, що додаткове покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК має бути помякшено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити, помякшити додаткове покарання у виді конфіскації майна, призначене за ч. 2 ст. 307 КК і на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 і ч. 2 ст. 309 КК, з конфіскації всього мана, яке є її власністю, на конфіскацію 1/6 частини цього майна.