Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів: Кульбаби В.М., Литвинова О.М.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

розглянула в судовому засіданні 23 лютого 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 13 жовтня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, не судиму,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк на 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винною в тому, що 15 травня 2007 року о 13-й год. 20 хв. вона, керуючи автомобілем марки "Хюндай Гец" (реєстраційний номер НОМЕР_1) та, рухаючись по вул. Щорса з боку вул. Музичної в напрямку вул. Толстого в м. Чернігові, проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою та її зміною. Перед виконанням маневру повороту праворуч у напрямку свого руху, до АЗС "Ніка", що по вул. Щорса, 55 "В" у м. Чернігові, не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки для інших учасників руху, не подала правого сигналу світловим показником повороту, перед зміною

напрямку руху не надала дороги велосипедисту ОСОБА_2, який рухався на правій смузі в попутному з нею напрямку, не дотрималася безпечного інтервалу руху, внаслідок чого зіткнулася з указаним велосипедистом. У результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

В цій дорожній обстановці водій ОСОБА_1 грубо порушила вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 9.2 (б), 9.4, 10.1, 10.3, 13.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , при цьому порушення нею вимог пунктів 10.1, 10.3, 13.3 стало причиною та умовою настання події ДТП.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та закрити справу. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що її винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, не доведено в суді. Крім того, вказує, що розгляд справи судом проведено після закінчення строків давності, тому суд безпідставно постановив щодо неї обвинувальний вирок, а апеляційний суд усупереч вимогам ст. 376 КПК України не звернув на це уваги і не закрив провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий частково підтримав касаційну скаргу і вважав за необхідне скасувати судові рішення, закрити провадження у справі і звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог статей 367–369 КПК України (1001-05) посилання на однобічність або неповноту дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який за результатами перевірки згідно зі ст. 366 цього ж Кодексу має право на скасування вироку суду на вказаних підставах.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому, був предметом перевірки апеляційного суду і обґрунтовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.

При цьому апеляційний суд виходив із показань потерпілого, відповідно до яких 15 травня 2007 року, коли він рухався по вул. Щорса в м. Чернігові на велосипеді ближче до правого краю дороги біля автозаправочної станції, перед ним різко повернув автомобіль червоного кольору, підрізавши його, внаслідок чого він вдарився колесом велосипеда об праве заднє колесо автомобіля і втративши рівновагу, впав, отримавши тілесні ушкодження.

Вказані свідчення повністю узгоджуються: з показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та поясненнями ОСОБА_1, наданими нею під час досудового слідства; з

висновками додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 08 липня 2011 року № 154, відповідно до якої в потерпілого ОСОБА_2 були середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням, саден обох верхніх та лівої нижньої кінцівок, які виникли від дії тупих предметів та могли утворитися 15 травня 2007 року за встановлених обставин; з висновком експерта від 03 березня 2011 року № 38 відповідно до якого суб’єктивні показання водія "Хюндай Гетс", дані нею під час проведення відтворення обстановки і обставин події 07 лютого 2011 року, є технічно неспроможними, а суб’єктивні показання велосипедиста ОСОБА_2, дані ним у ході проведення відтворення обстановки і обставин події 14 жовтня 2012 року немає жодних підстав уважати неспроможними (т. 2 а.с. 145–151, 159–165).

За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях засудженої складу злочину за ч. 1 ст. 286 КПК України обґрунтовано визнані такими, що відповідають зібраним у справі доказам.

Погоджуючись із цими висновками, колегія суддів не знайшла підстав для скасування судових рішень і закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину.

Разом із тим, на думку колегії суддів, посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не задовольнили клопотання ОСОБА_1 про закриття кримінальної справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КПК України та не вирішили питання про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, є слушними.

Як убачається з матеріалів справи, злочин вчинено 15 травня 2007 року, строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності минув 15 травня 2010 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Відповідно до ст. 49 КК України та роз’яснень, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Установивши обставини, що дають підстави для закриття справи, суд повинен їх дослідити, і в разі згоди особи, ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 282 КПК України.

Пунктами 16, 17 вказаної постанови передбачено, що суд апеляційної інстанції (з урахуванням доводів, наведених в апеляції) може закрити справу у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 376 КПК України. Касаційний суд може скасувати обвинувальний вирок із закриттям справи на підставі статей 6, 7, 71, 72, 8–10, 111 КПК України (1001-05) у випадках, передбачених КК України (2341-14) , за умови, що обставини справи досліджені всебічно, повно й об’єктивно. У разі встановлення підстав для

звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо не взяв до уваги суд першої інстанції, касаційний суд скасовує вирок (а якщо справу переглядав апеляційний суд - і його ухвалу) та закриває справу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталася з клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності і закриття кримінальної справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України при попередньому розгляді справи суддею. Постановою судді в задоволенні клопотання обвинуваченої відмовлено. Оскільки потерпілий та його представник не погоджувалися з кваліфікацією дій ОСОБА_1, справу було призначено до розгляду (т. 3 а.с. 5–8).

ОСОБА_1 заявляла аналогічне клопотання і під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, проте суд повторно відхилив це клопотання (т. 3 а.с. 48–49).

За таких обставин суд першої інстанції всупереч вимогам статей 71, 111 КПК України відмовив у задоволенні клопотання підсудної про звільнення її від кримінальної відповідальності і закриття кримінальної справи на підставі ст. 49 КК України.

Крім того, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 та її захисник ОСОБА_8 в апеляціях на вирок суду вказали про те, що суд першої інстанції помилково не звернув уваги на положення ст. 49 КК України і не звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу щодо засудженої всупереч вимогам ст. 376 КПК України не скасував вирок і не закрив провадження у справі.

За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню на підставі п. 1 ст. 371, п. 2 ч. 1 ст. 398, ст. 4001 КПК України (1001-05) , оскільки судами не застосовано кримінальний закон, який підлягав застосуванню, а кримінальна справа підлягає закриттю.

Керуючись статтями 395, 396, 4001 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 13 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, а справу закрити.