Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.,

суддів: Суржка А.В., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянула у судовому засіданні 23 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2011 року.

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 23січня 2009 року Тисменицьким районним судом за ч. 2 ст. 342 КК України на штраф у розмірі 850 грн.,

визнано винним та засуджено:

? за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;

? за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання більш суворим покаранням призначеним за даним вироком суду, менш суворе покарання, призначене за вироком Тисменицького районного суду від 23 січня 2009 року, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк два роки шість місяців, з покладенням на нього обовязків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Також, вироком суду вирішене питання щодо речових доказів та судових витрат по справі.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 27 грудня 2006 року приблизно о 23 годині, перебуваючи поблизу магазину «Фаворит», що по вулиці Галицькій в м. Тисмениця, повторно, діючи умисно, підійшовши до ОСОБА_2 та зупинившись біля неї, з правої кишені її куртки таємно викрав мобільний телефон марки «Нокіа 6030» вартістю 800 грн. у якому знаходився стартовий пакет оператора «UMC» вартістю 20 грн. та на рахунку гроші в сумі 10 грн. Після чого зник з місця події.

У середині червня 2007 року приблизно о 2 годині ночі, ОСОБА_1, прибувши на територію подвіря будинку належного ОСОБА_3, яке розташоване по АДРЕСА_1, проник до зазначеного будинку та таємно викрав звідти майно на загальну вартість 2939,50 грн. Через деякий час ОСОБА_1 реалізував викрадене майно своєму знайомому ОСОБА_4 за 1000 грн., а вилучені кошти використав на власні потреби.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2011 року вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 залишений без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичні обставини справи та доведеності вини засудженого, порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень по справі у звязку з невірним застосуванням кримінального закону, істотним порушення вимог кримінально-процесуального закону та призначенням покарання, яке не відповідає тяжкості скоєних злочинів та особі засудженого внаслідок мякості. Зазначає, що судом першої інстанції при вирішення питання про призначення засудженому покарання та можливості застосування до нього вимог ст. 75 КК України, помилково дійшов висновку про розкаяння ОСОБА_1, який під час досудового слідства вину визнав тільки частково. Також, суд помилково послався на позитивні характеристики засудженого, оскільки в характеристиці зазначено тільки про відсутність скарг на засудженого. Крім того, суд першої інстанції допустив неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, поглинувши штраф і звільнивши засудженого від покарання з випробуванням. На зазначені порушення не звернув увагу і суд апеляційної інстанції, залишивши апеляцію прокурора без задоволення. Ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Матюшевої О.В., яка касаційну скаргу не підтримала та просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і з дотриманням при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини скоєних засудженим ОСОБА_1 злочинів ґрунтуються на сукупності зібраних у справі та належним чином досліджених доказах. Кваліфікація злочинних дій засудженого за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України є правильною і в касаційній скарзі прокурора не оскаржується.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного засудженому покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України при перевірці матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_1, свого підтвердження не знайшли.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше пяти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєних злочинів, особу винного та обставини справи, що помякшують покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання. До помякшуючих вину обставин суд обґрунтовано відніс щире каяття засудженого та активне сприяння розкриттю злочину, а також відшкодування заподіяних потерпілим збитків у повному обсязі в добровільному порядку. Крім того, вирішуючи питання про призначення підсудному покарання, суд врахував і думку потерпілих, які просили призначити покарання засудженому, не повязаного з ізоляцією його від суспільства.

Рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням суд першої інстанції у вироку вмотивував належним чином. Здоводами суду першої інстанції погодився і апеляційний суд при перевірці матеріалів кримінальної справи.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляцій прокурора, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, й правильно визнав їх необґрунтованими, їх належним чином перевірено й спростовано. Ухвала апеляційного суду відповідає ст. 377 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного та обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції його від суспільства.

Остаточне покарання засудженому за сукупністю злочинів визначено у відповідності з вимогами ч. 4 ст. 70 КК України, а тому доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів не сприймаються.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, не встановлено.

Таким чином, колегія суддів вважає, що передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 відсутні.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1липня 2011 року щодо ОСОБА_1 без зміни.