5-127км12 Про виправдання за відсутності в діях складу злочину - 23.02.2012 Прийняття

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи старшим слідчим 2-го відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області у військовому званні «старший лейтенант юстиції», являючись військовою службовою особою, діючи умисно з перевищенням своїх службових повноважень, вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень.

16 листопада 2000 року у приміщенні службового кабінету (вул.Шевченка, 28, м. Чернігів), всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, статей 79, 80 КПК України, пп. 4 п. 1 та пунктів 7, 8 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним (1340-98-п) (далі Порядок), ст. 35 Закону України «Про Службу безпеки України» та ст. 114 КПК України незаконно виніс постанову від 16листопада 2000 року про реалізацію речових доказів нафтопродуктів, які не відносяться до товарів з обмеженим терміном зберігання та не є швидкопсувними. У резолютивній частині вказаної постанови ОСОБА_1, на думку органу досудового слідства, порушуючи Порядок (1340-98-п) , визначив ціни реалізації речових доказів, зазначених в експертному висновку від 15 листопада 2000 року № ЧК-1037/2 станом на 10 16 жовтня 2000 року, тобто на час перетину державного кордону України, без урахування всіх необхідних платежів і зборів, а саме: вартості митної процедури, мита, роздрібної надбавки, залізничного тарифу, ввізного мита, послуг із сертифікації та інших можливих витрат, повязаних зі зберіганням нафтопродуктів, що призвело до тяжких наслідків у виді завдання збитків державі на загальну суму 2214731,56 грн, яка у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тобто ОСОБА_1 вчинив перевищення військовою службовою особою службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що матеріалами справи винність ОСОБА_1 доведена повністю. Зазначив, що виправданий при винесенні ним постанови про реалізацію речових доказів діяв усупереч діючим нормам законодавства з перевищенням наданих йому повноважень. Вказав на реалізацію ОСОБА_1 речових доказів попри таку заборону цього з боку посадових осіб прокуратури Чернігівської області. Про незаконність і передчасність винесення ОСОБА_1 постанови про реалізацію речових доказів, на думку скаржника, свідчить і те, що її було скасовано начальником відділу прокуратури Чернігівської області ОСОБА_2 Зазначив, що показання цього свідка не перевірені належним чином апеляційною інстанцією. Суди, за переконанням скаржника, зробили невмотивований висновок, що орган досудового слідства не встановив можливості не реалізовувати, а передати на відповідальне зберігання нафтопродукти до баз та складів Міністерства оборони України. Стверджує, що і суди не дали оцінки винності ОСОБА_1 у незаконному визначенні ним ціни реалізованих речових доказів; безпідставно поклали в основу виправдувального вироку показання лише тих свідків, які є співробітниками ОСОБА_1; не врахували як доказ у справі висновок науково-правової експертизи інституту ім. Корецького від 11 лютого 2004 року №126/21-е; не взяли до уваги спричинені тяжкі наслідки у виді заподіяних державі збитків від дій ОСОБА_1 через винесення ним постанови про реалізацію речових доказів.

У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 просив залишити без зміни постановлені щодо нього судові рішення, а касаційну скаргу залишити без задоволення. При цьому стверджував, що скарга прокурора ідентична за змістом його апеляції, що всі наведені доводи прокурора оцінила апеляційна інстанція, на кожен із них дала відповідь. В цілому в запереченнях, ОСОБА_1 наголосив на законності постановлених судових рішень щодо нього та на відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 424 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, пояснення виправданого ОСОБА_1, який заперечував проти касаційної скарги прокурора і просив судові рішення залишити в силі, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок у силу ч.1 ст. 327 КПК України повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, має містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення до вироку формулювань, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

Суди першої та другої інстанцій при розгляді цієї справи дотримались наведених норм закону, судові рішення у даній справі відповідають вимогам статей 332- 335, 377, 399 КПК України.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор вказує на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, оскаржує встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України на цих підставах оскаржувані судові рішення перегляду в касаційному порядку не підлягають.

При розгляді доводів прокурора в касаційній скарзі колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Так, відповідно до матеріалів справи суд першої інстанції, всебічно та повно дослідивши показання свідків та зібрані у справі докази, що стосуються обсягу обвинувачення, у тому числі й ті, на які містяться посилання у касаційній скарзі прокурора, дав їм належну оцінку в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 424 КК України, а тому законно постановив щодо нього виправдувальний вирок.

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, аналогічні за змістом доводам апеляції, ретельно перевірені апеляційним судом і в ухвалі наведені докладні та мотивовані підстави, через які апеляцію прокурора визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає матеріалам справи та вимогам ст. 377 КПК України.

Доводи прокурора про те, що слідчий ОСОБА_1 при винесенні ним постанови про реалізацію речових доказів діяв усупереч діючим нормам законодавства з перевищенням наданих йому повноважень, є необґрунтованими.

Апеляційний суд, провівши судове слідство, перевіривши показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дані, що містяться в листах: заступника голови СБУ на адресу заступника Генерального прокурора України про прийняте рішення щодо реалізації речових доказів у кримінальних справах; заступника Генерального прокурора України до прокурора Чернігівської області з вимогами вжити термінових заходів для звільнення від вантажу затриманого рухомого складу та повернення вагоно-цистерн власникам; міністра транспорту України першому віце-премєр-міністру України про те, що внаслідок простою цистерн держава понесла збитки в розмірі близько 5 млн. грн; та дані, що містяться в публікаціях у пресі через занепокоєння серед населення ситуацією, що склалася наприкінці 2000 року у звязку з великим скупченням вагонів з нафтопродуктами поблизу населених пунктів, що могло призвести до екогологічної катастрофи, беззаперечно встановив наступне.

ОСОБА_1 отримав надану в межах компетенції вказівку безпосереднього керівництва начальника слідчого відділу УСБУ в Чернігівській області ОСОБА_3, тобто компетентної особи, щодо винесення постанови про реалізацію речових доказів, а саме звернену до нього вимогу службової особи органу управління вчинити певні дії, яка за наведених обставин не містила ознак явно злочинного наказу та в цьому випадку вочевидь не порушувала конституційних прав і свобод людини та громадянина.

При перевірці показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5 та матеріалів справи, апеляційною інстанцією встановлено, що відповідні вказівки хоча і надійшли слідчому ОСОБА_1 в усній формі, але від належної особи, згідно з певним порядком та в межах її повноважень, за змістом не суперечили чинному законодавству та не були повязані з порушенням конституційних прав та свобод людини. Рішення про реалізацію нафтопродуктів було прийнято вищим керівництвом УСБУ та Генеральної прокуратури України, а слідчий ОСОБА_1 за усною вказівкою керівництва УСБУ в Чернігівській області лише виніс постанову про реалізацію нафтопродуктів, тобто письмово процесуально оформив їх рішення.

Безпосередній на той час керівник ОСОБА_1 ОСОБА_3 і в судовому засіданні апеляційної інстанції також наголошував на тому, що ОСОБА_1, пропрацювавши на той час рік в управлінні, самостійно не приймав рішення про реалізацію речових доказів.

Перевірила апеляційна інстанція й твердження прокурора, що наразі аналогічні наведеним ним у касаційній скарзі, щодо заборони реалізації нафтопродуктів з боку посадових осіб прокуратури Чернігівської області.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постанова слідчого ОСОБА_1 про реалізацію нафтопродуктів була скасована вже після фактичної реалізації паливно-мастильних матеріалів, в умовах, коли торговельною організацією були укладені угоди про їх реалізацію, а частина коштів вже надійшла на розрахункові рахунки ТОВ «Альфа-С» та УСБУ в Чернігівській області.

Доводи про відсутність узгодженості між прокуратурою Чернігівської області та УСБУ в Чернігівській області з питання реалізації нафтопродуктів спростовуються дослідженими в судах першої та апеляційної інстанцій послідовними показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, даними листування керівництва СБУ, Генеральної прокуратури України, прокуратури Чернігівської області, з якого вбачається, що керівництво прокуратури Чернігівської області погодилося з реалізацією нафтопродуктів у звязку з тією надзвичайною ситуацією, що склалася на залізниці через скупчення цистерн.

До того ж, суд першої інстанції встановив, що прокуратура Чернігівської області була поінформована про рішення щодо реалізації нафтопродуктів не пізніше 23 листопада 2000 року, що підтверджується листом начальника СВ УСБУ в Чернігівській області у відповідь на лист начальника відділу прокуратури області від 23 листопада 2000 року, дослідженим судом.

При проведенні судового слідства в апеляційній інстанції підтверджено, що рішення про реалізацію нафтопродуктів керівництвом УСБУ в Чернігівській області було прийнято після погодження з керівництвом Генеральної прокуратури України і прокуратури Чернігівської області. Це випливає, зокрема, і з показань свідка ОСОБА_3, який повідомив, що перед прийняттям цього рішення співробітники СБУ в Чернігівській області обговорювали це питання в Генеральній прокуратурі України. До того ж, на нараді у голови УСБУ у Чернігівській області, де було прийнято рішення про реалізацію речових доказів і цьому свідку було дано вказівку про їх реалізацію, був присутній серед інших і прокурор Чернігівської області БогатиренкоВ.К.

Свідком ОСОБА_2 при проведенні судового слідства в апеляційній інстанції підтверджено узгодженість питання про реалізацію речових доказів, оскільки він після скасування постанови слідчого ОСОБА_1 дізнався про те, що це питання про реалізацію речових доказів було погоджено з прокурором Чернігівської області.

Судами належним чином були оцінені й показання свідка ОСОБА_2, який тоді скасував постанову слідчого ОСОБА_1 про реалізацію речових доказів, тому і в цій частині доводи прокурора є непереконливими.

Як вбачається з показань цього свідка, головною підставою до скасування ним постанови слідчого ОСОБА_1 було те, що існували сумніви щодо складу контрабанди, оскільки не надійшли всі відповіді на окремі доручення, що направлялися до інших країн та на той момент не було інформації про фірми постачальників.

Тому ОСОБА_2 вважав постанову слідчого ОСОБА_1 про реалізацію речових доказів передчасною. Судом вірно взято до уваги показання цього свідка і в тій частині, що він з огляду на критичну ситуацію, що склалася на залізничних станціях, де знаходилася велика кількість цистерн з нафтопродуктами, вважав за можливе погодитися з рішенням керівництва УСБУ в Чернігівській області про реалізацію нафтопродуктів, прийнятому в умовах крайньої необхідності.

В судовому засіданні апеляційної інстанції свідок ОСОБА_2 стверджував, що порядок реалізації речових доказів порушено не було, сумніви були лише щодо легальності фірмпостачальників нафтопродуктів.

Не є переконливими й посилання прокурора на те, що суди зробили немотивований висновок про достовірність зясування органом досудового слідства відсутності можливості не реалізовувати, а передати на зберігання нафтопродукти до баз та складів Міністерства оборони України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до досліджених ними матеріалів справи встановлено, що згадані вище бази мали можливість прийняти на зберігання лише частину нафтопродуктів на комерційній основі, що в разі зберігання паливно-мастильних матеріалів до набрання судовими рішеннями у кримінальних справах законної сили призвело б до фактичного переходу нафтопродуктів у власність Міністерства оборони України.

Крім того, як вказали у судовому засіданні свідки військовослужбовці Міністерства оборони України для підготовки та зливу нафтопродуктів на бази Міністерства оборони України потрібен був час (не менше 30 діб для підготовки бази та 16 діб на злив), що було неприпустимим у тій критичній ситуації, що склалася.

Відсутність сертифікатів відповідності на затримані нафтопродукти також унеможливлювало їх злиття на відповідальне зберігання до баз Міністерства оборони України.

Як під час досудового, так і судового слідства підтверджено, що до винесення постанови про реалізацію речових доказів питання про передачу нафтопродуктів на відповідальне зберігання вивчалося належним чином оперативними підрозділами в УСБУ в Чернігівській області.

Під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій не знайшло свого підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 щодо незаконного визначення ним ціни реалізованих речових доказів, у звязку з чим і ці доводи прокурора є безпідставними.

Так, апеляційний суд, перевіривши в судовому засіданні показання свідків працівників ЧТПП, встановив наступне.

Слідчий УСБУ в Чернігівській області ОСОБА_1 виніс постанову про призначення товарознавчої експертизи на підставі якої експерти ЧТПП склали експертний висновок. Згідно з цим висновком було винесено постанову про реалізацію речових доказів і разом з експертним висновком направлено до ДПІ м.Чернігова. Експерти ЧТПП встановили саме ринкову вартість великооптової партії нафтопродуктів для їх подальшої реалізації в Україні, оскільки враховувався якісний стан, без врахування ПДВ та з врахуванням акцизного збору, як того вимагало законодавство України при реалізації майна, що переходить у власність держави (відповідно до постанови КМУ від 25 серпня 1998 року № 1340 (1340-98-п) , якою затверджено Порядок).

Крім того, експерт у судовому засіданні апеляційної інстанції наголосив на тому, що експерти встановили саме ринкову вартість нафтопродуктів для реалізації на внутрішньому ринку України і проводити повторну експертизу не було необхідності, оскільки на той період ціни на нафтопродукти падали і ціна могла бути нижчою, ніж встановлена ними.

Апеляційним судом не встановлено жодних даних, які би ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, а саме показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших співробітників ОСОБА_1, показання котрих підтверджуються даними зібраних у справі матеріалів, а тому місцевий суд цілком обґрунтовано поклав ці докази в основу виправдувального вироку. Показання інших свідків були належним чином оцінені, перевірені судами першої та апеляційної інстанцій. Показання зазначених свідків були покладені в основу виправдувального вироку, оскільки вони мали безпосереднє відношення до розслідування справи про контрабанду нафтопродуктів та знали дійсні обставини, що стосувалися цієї кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1

З огляду на наведене немає підстав вважати, що суди невмотивовано в основу виправдувального вироку поклали показання лише тих свідків, які є співробітниками ОСОБА_1, як стверджував прокурор у касаційній скарзі.

Спростовано апеляційною інстанцією й твердження прокурора, аналогічне касаційній скарзі, що було ним викладене в апеляції, про неврахування судом першої інстанції як доказу у справі висновку науково-правової експертизи інституту ім. Корецького від 11 лютого 2004 року №126/21-е, оскільки цей висновок був замовлений представником зацікавленої особи, носить теоретичний характер, а особи, які склали висновок не попереджалися про кримінальну відповідальність відповідно до вимог закону.

Досліджували суди й обвинувачення ОСОБА_1 у завданні збитків державі на суму 2214731,56 грн. При апеляційному розгляді справи встановлено, що цю суму визначено не в результаті причинно-наслідкового звязку між діями ОСОБА_1 щодо винесення постанови про реалізацію речових доказів та ненадходження цієї суми на депозитний рахунок, а в результаті різниці між цінами, встановленими експертами ЧТПП, та цінами встановленими додатковою експертизою КНДІСЕ від 17березня 2006 року №1379, яка, як зазначено у висновку повторної судово-товарознавчої експертизи КНДІСЕ, виникла в результаті застосування експертами різних джерел інформації щодо вартості досліджуваних товарів.

Як убачається з матеріалів справи, кошти, отримані від реалізації нафтопродуктів, за винятком винагороди, витрат, повязаних із простоєм вагоно-цистерн та проведенням експертиз, надійшли на депозитний рахунок УСБУ в Чернігівській області.

Таким чином, посилання у скарзі прокурора на збитки, начеб-то спричинені діями ОСОБА_1 державі, апеляційний суд перевірив та визнав необґрунтованими.

Відповідно до розяснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , визнання особи винною у вчиненні злочину можливе лише за умови доведеності її винності.

При цьому слід мати на увазі, що ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і всі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, свої висновки щодо отриманих доказів, які стосуються обсягу обвинувачення, та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку та узгодженими між собою доказами про відсутність у діях ОСОБА_1 інкримінованого йому складу злочину, суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування в касаційному порядку виправдувального вироку може бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону. Обставини, які відносяться до таких підстав, визначені у статях 370, 371 КПК України.

У касаційній скарзі прокурора не зазначено жодної обставини, передбаченої ст. 370 КПК України, яка би свідчила про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що перешкодили б суду постановити законний та обґрунтований вирок, тим більш, що суд із достатньою повнотою дослідив матеріали справи, які стосуються обсягу обвинувачення ОСОБА_1