Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Широян Т.А., Матієк Т.С,

за участю прокурора Таргонія О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2011 року.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 6 липня 2011 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Республіки Молдова, несудимого в силу ст. 89 КК України

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки 6 місяців.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 80 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 16 253 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_1 змінено.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 13 вересня 2010 року приблизно о 20 годині, в порушення вимог п.п. 31.1, 31.4 та 31.4.5. (г) Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , керував технічно несправним автомобілем "ДЕУ Ланос", днз. НОМЕР_1, технічний стан якого не відповідав вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху. В с. Великі Гаї Тернопільського району, рухаючись із швидкістю більше 60 км/год. в напрямку с. Козівка, в порушення вимог пп. 2.3 "б", 12.2 та 12.4 ПДР України (1306-2001-п) , він проявив неуважність, адекватно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, та, в порушення вимог п.1.10 та п.12.3 ПДР України (1306-2001-п) , виявивши небезпеку для руху, а саме зміну дорожньої обстановки — появу рухомого об'єкта, негайно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка від отриманих тяжких тілесних ушкоджень 16 вересня 2010 року померла у лікарні.

В касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв’язку із безпідставним звільненням ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, посилаючись на те, що суд першої інстанції врахував всі обставини справи, що пом’якшують покарання, в тому числі і ті на які посилається суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, та дійшов правильного висновку про неможливість застосування ст. 75 КК України. Доводи апеляційного суду з цього приводу вважає непереконливими.

У доповненні до касаційної скарги цей же прокурор, у обґрунтування необхідності скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1, наголошує також на неправильному вирішенні судом цивільного позову на користь потерпілого ОСОБА_3 з ОСОБА_4 – власника автомобіля, на якому було вчинено злочин, що також було залишено поза увагою апеляційного суду.

В запереченні на касаційну скаргу прокурора, засуджений ОСОБА_1 не погоджуючись із думкою прокурора про неможливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням, вважає рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим, а тому просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора із доповненнями до неї з підстав, викладених у них, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, які спричинили смерть потерпілої ОСОБА_5, при обставинах, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України ніким не оспорюється.

Матеріали справи не містять обставин, що можуть викликати сумніви у правильності рішення суду.

Твердження прокурора про те, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок м’якості, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, а також наявність обставин, що пом’якшують його покарання – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, думку потерпілого по справі, який просив ОСОБА_1 не позбавляти волі, оскільки той частково відшкодував завдану злочином шкоду, а про відшкодування її залишку вони домовились шляхом складання угоди, і, дійшовши обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, правильно звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку покарання, призначене ОСОБА_1, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції повно та всебічно розглянути справу і постановити законні та обґрунтовані рішення, а також підстав для скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, як зазначено у касаційній скарзі прокурора, по справі не встановлено.

В той же час, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо неправильності розв’язання цивільного позову потерпілого до власника транспортного засобу, на якому було вчинено злочин.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Матеріалами справи встановлено, що автомобіль "ДЕУ Ланос", днз. НОМЕР_1, на якому ОСОБА_1 було скоєно наїзд на потерпілу ОСОБА_5, належав на праві власності ОСОБА_4 і після проведення необхідних слідчих дій цей автомобіль був повернутий власнику (ас. 54-55 т.1).

ОСОБА_4 цивільним відповідачем по справі в порядку ст. 51 КПК України не визнавався.

Цивільний позов в тому числі і до ОСОБА_4 був заявлений потерпілим по справі до початку судового слідства (т. 1 ас. 11), судом він також не був визнаний цивільним відповідачем і з приводу поданого цивільного позову в судове засідання не викликався.

Тому судові рішення в частині стягнення з нього на користь потерпілого матеріальної шкоди підлягають скасуванню. Дане питання має бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 6 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_3 16353 грн. у відшкодування матеріальної шкоди скасувати і в цій частині справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

У іншій частині судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.