Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 21 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2010 року та на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 січня 2011 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 2135 грн. 93 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 40000 грн. – моральної шкоди, а також на користь Ніжинської центральної районної лікарні 4247 грн. 41 коп. у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_6

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 29 грудня 2009 року приблизно о 7 год. 40 хв., керуючи автомобілем "Газ-3307" державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Леніна в с. Вертіївка Ніжинського району в напрямку м. Ніжина, на перехресті з вул. Польовою здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, грубо порушивши при цьому вимоги п. 12.3 ПДР України (1306-2001-п) , а саме при виникненні перешкоди, яку він об’єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. У результаті чого ОСОБА_6 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений просив судові рушення щодо нього змінити, зменшити розмір стягнутої з нього моральної шкоди та виключити з вироку додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. В обґрунтовання своїх вимог послався на тяжке матеріальне становище і на те, що позбавлення права керувати транспортними засобами залишило його без джерела доходу. Крім того, вказував, що його не було повідомлено належним чином про час та дату розгляду справи в апеляційному суді.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду щодо винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, по суті не оспорюються і підтверджуються сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених і належно оцінених судом.

Кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України також є правильною та у скарзі не оспорюється.

Проте, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 65 КК України, згідно з якою засудженому має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення і попередження нових злочинів з урахуванням його особи, ступеня тяжкості вчиненого злочину та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

При вирішенні цього питання суд мав належно досліджувати й оцінювати всі обставини, що мають істотне значення.

Вимоги цього закону судом не дотримано.

Так, основне покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України.

Разом з тим судові рішення щодо ОСОБА_5 підлягають зміні у частині призначення йому додаткового покарання.

Як вбачається з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_5 додаткового покарання судом не враховано, що засуджений має на утриманні батьків пенсійного віку, а управління транспортними засобами є єдиним джерелом його заробітку та існування, що безпосередньо вплине і на відшкодування збитків потерпілій. Апеляційний суд також не звернув на це уваги.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне вирок і ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_5 змінити. Виключити з них рішення про застосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Вирішуючи цивільний позов у частині стягнення 40000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності та справедливості і при визначенні її розміру правильно врахував тяжкість спричинених потерпілій фізичних та моральних страждань, що призвели до істотних змін у її житті. Розмір заявленої для стягнення суми, на думку колегії суддів, є обґрунтованим та справедливим.

Що стосується дати і часу розгляду справи в апеляційному суді, то про них засуджений ОСОБА_5 був належним чином повідомлений, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія відповідного листа (а.с. 192).

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень, по справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 січня 2011 року щодо ОСОБА_5 змінити, виключивши з нього рішення про призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.